Кохання поза часом

Глава 8

Повномасштабний наступ, який готували Лівін і Чаар були посміховиськом у порівнянні з тим, що трапилося, коли перед будинком з'явилися Майя зі своєю свитою і роздратованим бурчанням: «Ніби я сама не впоралася б!».

Десяток вишколених бійців особистої охорони Глави клану тепер не відходили від неї ні на крок. Новий начальник цього гарнізону – інакше не назвеш, – сторічний вампір Рен, був майстром своєї справи з гідною поваги витримкою. Потрібно віддати належне хлопцеві, Майї він не поступався жодним міліметром.

- Може й упоралися б, але це не означає, що ви маєте право наражати себе на небезпеку! Якщо ви помрете, знову почнуться міжусобні війни за владу, не кажучи вже про те, що нас просто знищать інші види.

- Це нісенітниця! Не такий ми слабкий народ!

- Не раджу перевіряти! – відбивався Рен.

- О, Марішко, рада тебе бачити. Врятуй мене від цього узурпатора! - театрально охаючи, кинулася вампірші на шию Майя.

- О Боги, знову! - закочуючи очі, пробурмотів Рен.

- Зараз тихо розвертаємось і біжимо, - на вухо шепнула Майя, змовницьки підморгуючи.

- Я все чую, - спохмурнів Рен і, схиливши голову, поцілував руку Марішки. – Радий вас бачити Марішка. Я щиро прошу про допомогу, наставте свою подругу на шлях істинний.

- Боюся, це вже нікому не під силу, - розсміялас у відповідь руда вампірша.

- Фу, як вульгарно, панове, - хмикнула Майя і, поправивши довгу кислотно-жовту сукню (чергове бунтарство проти правил клану), повернулася до своєї свити. - Зізнайся відразу, тобі просто не терпиться помахати кулаками. Якщо так рвешся в бій – уперед. Витягни цих щурів. Притягни мені кожного члена Дому живим. А ми поки що пообідаємо.

Майя підморгнула, схопивши Марішку за руку, і з вереском: "Де тут найближчий бар?", потягла її "гарно повеселитися".

 

Вони сиділи за столом бару Ліра і допивали відьомське вариво.

- У тебе тут справді здорово, - широко посміхаючись, ляснула Майя по плечу господаря закладу. – Тільки назва дивна, без образ.

- Навіть не знаю, подякувати чи викинути тебе звідси, - самовдоволено посміхнувся Лір, високий підтягнутий чоловік з ангельською зовнішністю та диявольською душею. Його довге каштанове волосся діставало майже до однієї з найкращих задниць світу, і так мило з пасмів стирчали кінчики загострених вух. Це був один із найдивніших безсмертних, який примудрявся утримувати мережу барів по всьому світі. Не раз вони з ним спілкувалися, така вже робота, але досі не розгадали секрету його виду.

- Краще скажи, хай ще несуть випивку, - розпливлася в усмішці задоволена Майя.

- Тебе що, з хати не випускають? Таке враження, що ти вирвалася на волю і вирішила відірватися на повну.

- О, милий, бачиш цих двох ікластих паразитів у мене за спиною? - махнула Майя на двох вампірів-охоронців, приставлених Реном. – Вони справжні нелюди, а їхній начальник – безсовісний садист, жити мені не дає!

- Люба, одне слово, і ніхто більше не потурбує тебе, - солодко муркотів Лір, ледве стримуючи посмішку.

- Ууу, Марішко, я вже зовсім п'яна чи він справді до мене підкочує?

- Я не та, хто зараз тебе просвітить, - усміхнулася вампірша подрузі, показуючи на два порожні келихи, які встигла осушити. Марішка віддавала данину подрузі, але подумки була далеко звідси, чекаючи дзвінка від вампірів, які зараз допитували всіх ікластих Дому Томаша, звичайно, крім брата Алекса. Тільки забравши енергію вампірів, Майя погодиться вилікувати дівчинку, думки про яку займали практично всю мою увагу.

- Що ж, не сьогодні красень. У нас місія, не можна відволікатися, - хмикнула Майя, піднявши пальчик вгору, і зараз здавалася безсмертним, що прожили в десятки разів довше за неї, справжньою дитиною.

- У такому разі, я залишу вас, випивка сьогодні за мій рахунок, тож повеселіться, - галантно відкланявся Лір, променисто посміхаючись маленькими іклами.

- Він і справді - цукерочка, - кинула Майя, дивлячись у слід Ліру. - Але не раджу тобі більше торкатися його.

- В чому справа? – насупилась Марішка, дивлячись, як посерйознішала Майя, виглядаючи цілком тверезою. Вдавала, чи що?

- Він, як ми, тільки п'є не кров, а енергію.

- Він що і мене жер? – обурилася вампірша, образившись на таке нахабство.

- Намагався, я не дала.

- От гад!

- Виживає як може. Цікаво, хто він?

- Краще не лізь, - зітхнула, коли рука охоронця Майї торкнулася її плеча.

Допит було закінчено…

 

Вони спускалися в підземелля, де були заточені вампіри. Замкнуті у власній клітці й вдосталь пошарпані, вони ловили найменший рух Майї і кожен її крок відбивався страхом у зацькованих очах. Марішка знала процедуру допиту і розуміла, яка доля чекала на них, хоча зараз їй навіть не був цікавий вердикт.

Жінки тулилися до стінки й своїх чоловіків, тихо скулячи, хоча Глава навіть не дивилася на них, повільно крокуючи у велику кімнату, де чекали Лівін, Рен та Чаар. Вони стояли над пошматованими вампірами, які заварили цю кашу. Томаш, Дерек і троє ікластих, серед яких особливо притягував гарячий погляд, що торкнувся Марішки... Лешек - вампір, який убив дівчину-фенікса і дивом не розв'язав міжвидову війну.

Жінка спокійно зупинилася за Майєю, не подаючи вигляду, що один із її коханців, зараз прикутий до стіни і побитий майже до смерті. Хлопці постаралися на славу, якби він був смертний, уже випустив би останній подих.

- Ці? - кинула Майя, гидливо оглядаючи закривавлені тіла вампірів. Акуратні порізи на їхній шкірі говорили про майстерність ката. Марішка кинула погляд на забруднені руки Рена, в яких сяяло лезо маленького ножа, так яскраво, як блищали його трохи божевільні очі. Голова особистої охорони – садист? Цікаво. Треба звернути увагу на нього.

- Так, - кивнув Рен, витираючи ніж.

- Інші були в курсі?

- Всі до останнього. Дерек переконав їх, що переховування цих виродків – найкраще рішення. Дружба, прихильність, братство, і таке інше.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше