Глава 4

У піднесеному настрої і задерши ніс, Марішка поверталася до своєї квартири, радіючи новому гардеробу. Було досить приємним видовищем, спостерігати, як метушаться довкола люди, коли клієнт має намір витратити купу грошей. І подумки подякувала Майї за її щедрість.

Доставити покупки обіцяли завтра, а поки що, жінка поспішала до своїх запасів у холодильнику, намагаючись не думати про ікла, що вже свербіли від голоду. Але будь-які думки про їжу вивітрилися, як тільки вона побачила біля входу в готель Алекса, що нервово курив. Він виглядав виснаженим і змарнілим, хоч і не втрачав своєї привабливості. Невже здобич сама йшла ъй в руки?

- Давно чекаєш? - наблизившись, кивнула вампірша чоловікові.

Він смикнувся, ніби обпікшись, і глянув на неї, хмурячи брови, явно спантеличений її маскуванням.

- Ти так і не сказала своє ім'я… - несподівано промовив Алекс, насторожено роздивляючись обличчя жінки.

- Ти не питав, - дивлячись прямо в очі, видихнула Марішка.

Він опустив погляд і завмер, ніби набираючись сил, та запитав:

- Не хочеш випити зі мною?

- Кличеш на чашку кави? – здивовано піднявши брову, Марішка дивилася на його втомлені очі.

- Ні, кличу випити, - важко видавив Алекс, сунувши руки в кишені, і завмер в очікуванні.

- Добре. Я не проти. Дай мені п'ять хвилин, – кинула у відповідь жінка і попрямувала до номера.

Марішка повільно пройшла вестибюлем до ліфта, намагаючись не нервувати і весь час думаючи, чому у нього був такий відчужений вираз обличчя? Звідки цей біль та розпач в очах? І чому він прийшов до неї? Заради сексу? Не схоже. Втіхи?

Як звичайна людина вона дійшла до дверей і зовсім не як звичайна почала літати по кімнаті, намагаючись вкластися в обіцяні п'ять хвилин, виглядаючи при цьому надзвичайно. Душ, зачіска, сексі-білизна, чорна облягаюча сукня трохи вище колін, яку похапцем їй все ж таки вдалося не порвати, сумочка і високі підбори - все це зайняло чотири хвилини. Ось що означає бути вампіром.

Марішка оглянула себе в дзеркалі: все та ж висока, струнка жінка не старше двадцяти років, як і була колись давно. Риси обличчя трохи нагадували ельфійські, за винятком звичайних вух. Лише чорні очі та блідість шкіри видавали природу хижака. Вогненно руде волосся діставало до пояса, а ямочки на щоках перетворювали на пустотливого підлітка.

Задоволена результатом, вона спустилася донизу, витративши останню хвилину.

- Ти швидко, - нахиливши голову і розглядаючи її, промямлив Алекс. - Добре виглядаєш.

І це все? Добре? Та вона королева! Ну, принаймні, хотіла б нею бути.

- Куди ми йдемо? – кивнула вампірша, спостерігаючи, як затягнувшись востаннє, Алекс викинув цигарку.

- Туди, де можна добре напитися, - втомлено посміхнувся чоловік, через що її серце пропустило удар. Ця змучена посмішка була найкращим, що сталося з нею за сьогоднішній день.

- Тоді я знаю чудове місце. Ідемо.

Дивно, але Марішка не розуміла його ставлення до себе. Це виявилося дивно – бути чиїмось товаришом по чарці. Коли вона встигла стати його супутником у пиятиках? І наскільки, мабуть, самотня ця людина, що їй навіть випити нема з ким?

- «Нетрі Ліра»? – бурчав Алекс, читаючи напис на старій пошарпаній вивісці. – Ну, те, що це місце – нетрі, я вже згоден. У власника явно немає проблем із самокритикою.

- Не бійся, ходімо, тобі сподобається, - підморгнула хлопцю, потягнувши за руку, і постукала у двері.

- Привіт лялечко, - широко посміхнувся охоронець-вампір Дейл. - Скучила за веселощами?

- Трохи. Сподіваюся, місце для нас знайдеться? – хмикнула, посміхаючись у відповідь.

Вампір оглянув Алекса, змірявши з голови до п'ят, і, кивнувши, промовив:

- Я організую столик. До речі, у нас сьогодні тематична вечірка: «Вампіри рулять».

- Дякую тобі, - зраділа Марішка, цмокнувши в щоку громилу Дейла в знак подяки.

За хвилину їх провели до досить відокремленого столика в кутку бару.

- Бачу, ти тут частий гість, - оглядаючись довкола, бурмотів Алекс.

- Я б не сказала. Просто знайома з власником.

- Ясно. Знаєш, тут і справді непогано, – простягнув Алекс, відкинувшись на стільці.

Симпатична офіціантка-серв у накладних зубах, короткій спідниці та топіку з написом "Тільки вампір може любити тебе вічно" підбігла до столика і простягла карту напоїв. Марішка швидко схопила меню, щоб не дати Алексу побачити перелік складових інгредієнтів коктейлів. І поманивши пальчиком, шепнула на вухо дівчині замовлення, повернувши картку.

- Вибач, довірся мені, - посміхнулася своєму супутнику і підморгнула.

- Добре, але плачу я, - наполегливо кинув Алекс.

- Як завгодно, - знизала плечим Марішка. - То чим ти займаєшся?

- Адвокатською діяльністю.

- Допомагаєш бідним людям, які потрапили в біду і помилково звинуваченим?

- Ні, допомагаю багатим злочинцям виплутатися з лайна.

- Он як, - здивовано підняла брову жінка, забираючи напої, які дівчина принесла, нишком мило посміхнувшись їй, і потягла з трубочки кров, розведену горілкою.

- Що це? – у приємному подиві вигукнув Алекс, щойно скуштував замовлений напій темно-коричневого кольору, на який він спочатку підозріло косився.

- Краще тобі не знати, - посміхнулася у відповідь, дивлячись на відьомське вариво, яке дійсно було смачніше за будь-який напій, що тут подавався, і яке викликало легку ейфорію на час, поки його п'єш.

- Нагадай мені цей момент, коли я в чомусь з тобою не погоджуся, - посміхнувся Алекс, зіниці якого трохи розширилися. - Не знаю, що ти мені замовила, але цього явно не вистачало.

- Тільки акуратніше, не налягай, мені якось не хочеться тягти на собі додому п'яного чоловіка, - сміялася у відповідь вампірша, дивлячись, як раптом стало серйозним його обличчя.

- Добре. Про це не турбуйся. Але маю попередити, до тебе додому я все ж таки планую потрапити.

- Я тобі подобаюсь чи зі мною так зручно проводити час?