Кохання поза часом

Глава 3

Сидячи за столиком все того ж кафе навпроти клініки, Марішка спостерігала за відвідувачами та перехожими. Вона чекала на нього, хоча сама не розуміла навіщо. Люди давно її не цікавили, але до цього чоловіка тягнуло надто сильно. Та й те, що вона вирубалася відразу після сексу, наче труп, непокоїло. Найбільше дратувала його швидка втеча. Їй пощастило, що байдужість чоловіка врятувала таємницю її виду, адже, не піди він так швидко, вампірша прокинулася б у морзі з купою проблем і скандалом. А зазирни він у холодильник із запасами крові… навіть боялася жінка уявляти наслідки. Боги, і коли вона стала такою безтурботною?!

Марішка читала інформацію про вампірів-втікачів і стискала в руках охололу чашку кави, яку замовила в надії не виділятися в натовпі. Ця конспірація вже давно набридла, але правила є правила, і вже краще так, ніж за старих добрих часів, ховатися від мисливців та церкви.

Папки містили загальну інформацію з єдиного реєстру вампірів, що вівся вже другий десяток років. Віслав, – так звали безсмертного, зовнішність якого не була примітною, але виглядав він досить мужньо та агресивно навіть на фото. Темноволосий, кремезний, тридцятирічний чоловік, обернений у віці двадцяти років, колишній… танцюрист? Ну треба ж?! Що ж, не довго музика грала… Загалом, нічого особливого.

Друга папка вміщала дані про вампіра, який раніше працював у сфері безпеки, що вже насторожувало. Але гірше виявилося те, що чоловік на фото був жінці добре знайомий. Марішка вже знала його ім'я, зовнішність і навіть те, як подовжуються його ікла під час сексу... Це був Лешик, і саме його вона зустріла в барі декількома днями раніше. Коротше кажучи, це була не найкраща новина.

Вкотре вона кинула погляд на телефон, чекаючи повідомлення чи дзвінка від Томаша. І хоча зараз був сонячний день, час вампірського сну, більшість ікластих родичів уже встигли придбати магічні дрібнички для контролю подібної слабкості. Це полегшило життя багатьом і змусило бути більш прихильними до відьом, чарівників та інших безсмертних, магічний світ яких відкрився для вампірів.

Запахи жіночих парфумів змушували Марішку бажати собі смерті, перебиваючи навіть аромат кави. Чутливий нюх іноді здавався далеко не перевагою. Піднявши кухоль, вона вдихнула, знову намагаючись не помічати квітковий сморід і не слухати бездумну балаканину молоденьких дівчат.

Дзвінка від Томаша вона так і не дочекалася, проте своєю присутністю він її вшанував.

- Убогий заклад, але вид з вікна чудовий, - прокоментував вампір, сідаючи навпроти.

- Наш друг клюнув? – промовила жінка, не відриваючи погляд від входу в лікарню та її відвідувачів.

- Ні. Він не прийшов за черговим пакетом.

- Ну що ж, мабуть, ці двоє не такі дурні. Але їхній промах лише питання часу. Рано чи пізно вони зголодніють.

- Я залишив Рока в морзі, на випадок, якщо лікар бреше. Кіа – у пункті переливання.

- Добре, - кивнула Марішка, задоволена його кмітливістю. Зайві очі не завадять. І, роздаючи розпорядження, застосувала магію переконання, про всяк випадок. - Сподіваюся, вони будуть обережні і не викажуть себе. Облиш стеження за дівчиськом, раптом хлопці з'являться. І попередь всіх місцевих безсмертних, особливо вампірів, про тих, хто розшукується - потрібно відрізати їх від будь-якого виду допомоги. Ах, так, проясни ситуацію в «Нетрях Ліра» і зв'яжися з їхніми творцями. Закрий усі можливі виходи із міста.

- Як скажеш, - холодно кинув Томаш, не приховуючи роздратування, і попрощався. Він був не єдиним вампіром, хто зухвало поводив себе з Марішкою, не знаючи, на що вона здатна. Усі кликасті чули, що колись жінка виграла бій за звання Старійшини, але її відмова знову повернутися на цю посаду народжувала нерозуміння і злість. З роками чутки змінювалися, з'являлися нові доповнення історії, а звертати увагу на кожну небилицю про своє минуле вже давно перестало бути цікавим.

Після того, як Томаш нарешті пішов, їй довелося ще дві години простирчати в кафе, слухаючи балаканину відвідувачів, поки її нічний лицар не з'явився на горизонті. Все такий же похмурий, відчужений погляд і втомлений вигляд. Але на її подив, на його руці повисла довгонога блондинка і дрібними кроками намагалася не відставати. Це Марішку здивувало, бо вона не відчувала жіночого запаху на чоловікові, коли вони були разом.

Обручки на його пальцях не було, але її маніри не залишали простору для роздумів. Вона явно хотіла його, звичайно, якщо й досі не отримала.

Вампірша не залишилася в кафе, відправившись за парочкою, адже зустріч все-одно зірвалася, а денні рейди для таких молодих вампірів, як розшукувані, надто втомливі. До того ж запах кави встиг просочитися в одяг, перебивши її власний, тож Марішка вирішила потурати жіночій цікавості.

Кого ж із пацієнтів він так старанно обходить?

Запахнувшись щільніше в сірий непримітний плащ і, поправивши мишачого кольору берет, щоб руді пасма не привертали увагу, Марішка оглянула себе у дзеркалі холлу. Вона була непримітною середньостатистичною жінкою, трохи хворобливою з цією блідою помадою, що приховувала червоні губи, які тепер зливалися з кольором шкіри. Те, що треба, щоб її не запам'ятали зайві очі.

Увійшовши в клініку, вона потягла носом, ловлячи запахи людей, що проходили повз. Ні про яку жагу крові не йшлося, бо більшість із них були просякнуті гіркотою хвороб. Почувши потрібний їй аромат, жінка попрямувала слідом, встигнувши помітити двері ліфта, в які зайшов Алекс. Цифри на табло змінювали один одного, доки ліфт не зупинився на четвертому поверсі педіатричного відділення.

Тремтіння пройшлося по тілу, далі їй йти не хотілося.

Гудіння телефону відвернуло від неприємних думок.

- У нас проблеми, - гаркнув Томаш, швидко бурмочучи адресу. – Приїжджай негайно.

Коли Марішка вийшла з таксі, легкий запах смерті залоскотав ніс. Акуратний одноповерховий будиночок, що ніби зійшов з каталогу, красувався на галявині, в зелені дерев. Біля входу переминалися з ноги на ногу двоє хлопців у формі місцевих правоохоронних органів, а біля огорожі чергували кілька цікавих роззяв. Діставши з кишені окуляри і начепивши на ніс, щоб не надто запам'ятатися оточуючим, вампірша попрямувала до будинку. Томаш уже чекав біля дверей, хмурячись більше звичайного і жмурячи очі, явно здивований її перевтіленням.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше