Глава 1

Ніч. Компанія друзів, сиділа і жартувала, проте це був кабінеті ректора в Академії Трьох Королівст. Хоча це вперше за кілька місяців, бо посталі мерці почали атакувати місто і кожного дня їх більше і більше. Місто у центрі якого стоїть Академія, кожного дня все неспокійніше. Навіть якщо у місті завівся некромант, то це забагато для одного, навіть, забагато для цілої гільдії.   

— Тобто ти кажеш, що відчуваєш «Доля десь близько» але це сталось, приблизно сьогодні, а останні двісті років ти цього не відчував, тому ти думаєш, що вона гава, але ти не можеш навіть підтвердити це. Друже, мені здається, ти просто поїхав з глузду з цими пошуками. Так з Розабеллою одружуватися так собі варіант, але могло ж бути гірше — Жестикулював Ітан ніби це додасть вагомості його словам.  

— Ну тобі і не знати як це бути одруженим на Розабеллі, слава Морейн, що така доля тебе не спідкає. —  жартує Бен. 

— Може поговоримо про нагальне, а не будете жартувати з мене, це вам добре знайшли одне одного підчас навчання, а я уже так сталося, що двісті років страждаю, так ще і на волосині від шлюбу з Розою. — Емоційно сказав Рейгар, потягуючи віскі. 

Раптово двері відчинились з гуркотом, у них зайшла руда жінка. Вона зверхньо оглянула кімнату. 

— Новини з плацу. Батько згоден і дає тобі 3 роки. — Гордовито промовила вона і відала сувій з королівською печаткою.  

— Згадай дзеля ось він. — Сказав чоловік сидячі у кріслі. Він налив собі ще віскі. 

— І тобі привіт Гордоне. — Зухвала відповіла Розабелла.  

Після цього руда пішла. У кабінеті панувала тиша. Тільки тихо потріскував камін. 

— Ну що ж щасти, тому цей тост за тебе і за твою удачі — Піднявня келих Ітан. Всі випили склянки до дна.  

— Взагалі я вас покликав не для того щоб розпивати віскі з сімейних запасів. — похмуро мовив Рейгар. — У нас проблема з посталими кладовищами і тим що ми не розуміємо, як вони зачаровані. 

— Щеб знати чому. Кому це треба і для чого. — Видихнув Гордон. 

— Такий формат нарад мені подобається, проте цікаво як ми будемо це обговорювати, а не почнемо нити про наші проблеми. — З цікавістю промовив Бен. 

— Якби був інший привід заманити вас у мій кабінет, я не проти, але ви ним настільки нажахали адептів-першокурсників, страшним і злим ректором-драконом, що вони шукають привід і вас туди не пускати так і самі обходять стороною. — Трохи гірко промовив Рейгар. 

— Ти сам підпалив того студента, так він виконав не прощене закляття з призиву Шепетного, проте ти сам знаєш, що це не можливо.  

—  Може і так, але мої друзі тепер не заходять до мене бо перший курс знаходить їм відмовки, що далі вони взагалі мене ігноруватимуть. 

*** 

Аморетта просто вийшла на прогулянку зранку, але вже ввечері блукала лісом. Ліс був всіяний маленькими квітами, що було дивно для зими. Вона завжди оминала портали, а зараз все мерехтить сіро-синім, вона не розуміє чому ліс взимку сіро-синій хоча це не можливо, за ніяких обставин.  

Гуляючи вона помітила, озеро, якого не було в лісі біля міста, ніби загіпнотизована Амор підійшла до нього, Від озера віяло теплом, вона опустила руку у воду, її обпекло жаром. 

— Гаряча вода, в озері, якого ніколи не було біля мого дому, напевно я загулялась і вже підходжу до іншого міста, — бурмотіла Амор собі під носа, розчесавши волосся пальцями та подивилась у своє відображення з-під коміру визирали кілька ліній, яких раніше не було. 

Йдучи далі вона бачить кошеня розміром з бджолу і крильцями, котеня підлітає до неї і починає лащитися до неї та муркотіти, а вона в цей час думає, що це марення. Взимку сіро-синій туман і кото-бждола це не можливо, напевно пилок квітів викликає галюцинації. Вона побрела далі прихистивщи кото-бжельчика у шарфі, крокуючи далі лісом починає ледь-ледь мерехтіти рожевим. Ліс в зимку синьо-рожевий, це вже дуже-дуже дивно, цього не може бути. Дівчина вирішує зробити перерву, занадто багато всього за день дивний кіт, дивна природа, напевна вона надихалась пилку квітів, і він викликав такі галюцінації. Просто важкий день, через що мені здається, що у кота крила і тому ліс майже в ночі світиться, як прапор бісексуальності, все через розтавання з Карлою та Девісом. Вона зловила себе на думці, що треба просто відпочити, і одразу після короткої перерви бігти з усіх ніг додому.   

Побачивши кілька каменів з дивним різбленням вирішила присісти, біля каменів було тепліше ніж у решті лісу, напевно вони стоять так, що повітря не задува. Раптом вона почула дзищання, і у кількох метрах від неї літала величезна зграя котів з жалами та крилами, в одну секунду ця зграя кинулась в її бік. Розуміючи, що час тікати Амор, вирішує у бік вогнів, вже забувши про котеня, вона відчула переляк коли щось задзищало в її шарфі, котеня полетіло в бік зграї. Раптом переслідування кото-бджелами припинилося. Пробігши кілька десятків метрів. Вона просто сіла на землю, хоча погоня була не довга, вона остаточно її виснажила, її очі бігали туди сюди, вона не розуміла де вона, з боку міста все світилось наче приїхав величезний карнавал, тепер все не переливалось різними кольорами. Хоча в цьому місяці ніяких ярмарків ні цирків не повинно бути, вони ніколи не приїзджали в останній місяць зими, цей вечер стає дивнішим і дивнішим.  

—Знаєш, дівчата не рідко падают на коліна перед мною, проте, не обов’язково я ж просто Дастін Енс, який завжди до твоїх послуг, а для тебе навіть трошки більше. — Сказав високий хлоп у сіро-коричневій одежі. 

— Не тещоб я планувала, просто втомилась. — ледь пробурмотіла дівчина. 

— Не нащо не натякаю, але вставай, у Кліфейсі холодні ночі, —Сказав Дастін. 

— ДЕ? — з усієї сили закричала дічина, — Це просто дивний сон я заснула на них каменях і зараз сплю, я не могла далеко піти від свого міста, поряд навіть схожих назв не має. Напевно просто фестиваль, от і все. До речі, кого ти косплеїш?  

— Мила дівчина, що таке «косплей», це по-перше, по-друге в місті надто тихо для ярмарку, по-трете давай відведем тебе до знахаря, він точно знає шо з тобою, бо здається тобі потрібна допомога.