Розділ 6. Аля та Лія

Розділ 6. Аля та Лія

Арістарх цілий вечір був у піднесеному настрої. Відверто кажучи, він не так часто ходив на побачення. Він вже мав попередні стосунки, які відбили бажання дивитись у бік дівчат. Його колишня дівчина вибігала з його квартири зі словами, що він нездара, який не може подарувати їй норкову шубу та кільце із діамантом. Її звали Лія. Така гарна, стильна, гламурна, але пуста. Арістарх часто ловив себе на думці, що з нею немає про що розмовляти. Лія постійно торочила про бренди, тренди, нові косметичні операції. Зрештою, Лія пішла до якогось власника магазину хутряних виробів. Було боляче, але Арістарх відчув якесь полегшення. Принаймні ніхто не дзижчав над вухом.

Сьогодні Арістарх побачив, що не усі такі як Лія. Йому було цікаво та комфортно з Алею. Він згадував як починалися його стосунки з Лією та порівнював дівчат. Арі боявся, що усе може повторитися. Аля захопила його. Увесь час він думав про неї, щоразу згадував якісь деталі їх побачення. Ввечері Арістарх традиційно обмінювався повідомленнями з Алею. Він зловив себе на думці, що подібного ніколи не було з Лією. Від неї можна було найчастіше отримати повідомлення: «Скинь на картку гроші», «Я затримаюся», «Мені потрібна N*** сума». Лія не просила. Вона вимагала. Спочатку то були прийнятні суми. Арістарх переказував гроші, не задумуючись.

«Дякую за чудовий день! Думаю, що Дмитро не так швидко з’явиться на роботі, бо Женька казала, що збирається знайомити його з батьками» – отримав повідомлення Арі та усміхнувся своєму телефону. Повідомлення Алі були іншими. Вона не писала про гроші, про себе, а спілкувалася з ним і це було приємно.

Арістарх засинав щасливим. Вранці Арі пішов на роботу та виявив, що Дмитро дещо збрехав. Його друг повинен був прийти на роботу, але відкрив лікарняний.

– Добре ви погуляли вчора, що Дмитро на лікарняний пішов, – мовив хтось із колег.

– Дуже добре, – погодився Арі, згадуючи вчорашній день.

– Арістарху, там на тебе якась дівчина чекає на вулиці, – мовив інший колега та махнув головою у бік, де його чекали.

– Дякую! – вигукнув щасливий Арі та побіг, залишивши усі свої справи. Чомусь у голові зараз була тільки Аля і він думав, що то вона. А хто ж ще?

То була не Аля, а Лія. Вона стояла спиною до нього у худі з капюшоном, так що було видно тільки частину обличчя, бо волосся було навмисно напущене на очі.

– Привіт, коханий! – ледь не зстрибнула на Арі Лія, коли вона розвернулася та побачила його.

Сказати, що Арістарх був здивований – не сказати нічого взагалі. Лія була останньою, кого він тут думав побачити. Арі сподівався, що то Аля, але про Лію не було жодної думки.

Арістарх прибрав із себе руки дівчини. Йому цей цирк був неприємним. Лія була поганою акторкою.

– Що тобі потрібно? – сухо запитав Арістарх, навіть не привітавшись. Він відчував спиною, що зараз увесь відділок спостерігає за ним у вікна. І треба ж було їй саме сюди припхатися?!

– Я зрозуміла, що так кохаю тебе! Що ти єдиний і неповторний! Тільки ти мене кохав по-справжньому! – затараторила Лія та почала знову тягнути руки до Арістарха.

Арі спинив дівчину. Він взяв її долоньки та опустив їх, щоб вона знову не вистрибнула на нього.

– За останньої нашої зустрічі ти казала зовсім інші слова, – холодно мовив Арістарх.

– То все дурня. Ця коротка розлука дала мені можливість переоцінити наші стосунки і я дійшла висновку, що ти – найкращий! – надто пафосно мовила Лія.

– Я також зміг оцінити наші з тобою стосунки і щиро радий, щось ми їх припинили. Не потрібно вистав. Я не вірю жодному твоєму слову, – чітко відповів Арі.

– Але ж ти казав, що кохаєш мене? – почала Лія.

– Так і було, – зізнався Арістарх. – Я думав, що кохаю тебе, але я помилявся. То не можна було назвати коханням. Захоплення, симпатія, прив’язаність, хіть, але не кохання.

– У тебе хтось є?! – здогадалася Лія.

– Так. Є дівчина, яку я насправді можу назвати коханою.

– Ах ти ж кобелина! – накинулася з кулаками на Арістарха Лія. – Як ти міг мене кинути?