Розділ 4.4 Дуже

Розділ 4.4 Дуже

– Я живу в Білій Церкві, – відповіла Аля.

– А я в Києві, – відповів Арістарх та зрадів, що Аля живе неподалік. – Ти була у столиці?

– Так, неодноразово.

– А в тебе є улюблене місце в Києві? – поставив запитання Арі.

– Не можу сказати, що є якесь конкретне місце, але я люблю гуляти вуличками та відкривати для себе щось нове щоразу, – відповіла Аля.

– А як щодо екскурсії Києвом? Я б тобі показав свої улюблені місця? В тебе є плани на вихідні? – запитав Арістарх та затамував подих в очікуванні відповіді.

– Я обіцяла зустрітися з подружкою, – відповіла Аля.

– То приїжджай з подругою. Удвох буде цікавіше та дорога промайне швидше, – вхопився за соломинку Арі.

– Добре, я у неї запитаю, – відповіла Аля. Це була цікава пропозиція. Вона була б не проти зустрітися з Арі вживу в столиці. Самій було якось лячно, незнайома людина побачення наосліп, а з подругою не так страшно. До того ж подруга професійно займається спортом. Кого завгодно на лопатки може вкласти.

– То зателефонуй і мені дай знати. Я придумаю для нас маршрут на вихідні, – запропонував Арі.

– Добре. Зараз наберу подругу та дам відповідь, – мовила Аля та розірвала дзвінок.

Яким же було щастя Арістарха, коли Аля таки зателефонувала через деякий час та сказала, що вони з подругою таки приїдуть до Києва. Арі ледь не танцював. Вони одразу домовилися про місце зустрічі та знову обмінялися акаунтами.

Здавалось, що у творчості все не просто стало на свої місця, а перейшло на інший рівень. Але тепер головним для Арі була не творчість. Тепер він не розмірковував над сюжетом, не прокручував у голові діалоги, а думав, чим вразити Алю. Ця талановита авторка зайняла усі його думки та оселилася у його серці.

Після тривалої розмови з Алею, натхненний Арістарх сів за розділ до свого твору. Він мав написати хоч невеликий запас розділів, бо планував підготувати для Алі та її подруги цікаву екскурсію містом. Хотів вразити дівчину. Він знав, що його не можна назвати жагучим красенем, але сподівався справити на Алю приємне враження.

– Блохастику, чим будемо вражати Алю? – запитав Арістарх у свого смугастого друга. Кіт відкрив око та не підняв, навіть, голову, проігнорувавши запитання хазяїна. – Отак! Годуй тебе невдячного!

Майже до другої ночі Арістарх працював за ноутбуком, описуючи події, які трапилися з його героями. Чоловік відзначив, що Аля дуже вдало ввела ще одного героя і це дало неочікуваний поворот подій. Арі тепер намагався постійно та вчасно відповідати на коментарі читачів. Це забирало час, але Арістарху тепер подобалося спілкуватися з читачами, він ставив їм запитання, щоб зрозуміти, що саме подобається в його творі та який розвиток подій імпонує читачам. Арі не хотів йти на повідку читачів, а навпаки, хотів вивернути сюжет так, щоб здивувати читачів.

Після того як Арі написав три нові розділи та відповів на усі запитання, вимкнув ноутбук та дістав блокнот. Він хотів записати свої улюблені місця у Києві та скласти маршрут, яким би хотів прогулятися з Алею. Так багато хотілося показати, про стільки речей хотілося поговорити та стільки запитань поставити дівчині, що Арі перестав запитувати ідеї для екскурсії, а рука сама виводила на папері рядки:

Прекрасна, мила, чарівна...

Ти – незабутня моя крАЛЯ.

З тобою серце ожива,

Шепочу тільки ймення АЛЯ.

Ти – Муза, зірка, діамант,

Що має сотні різних граней.

Ти маєш розум і талант.

Тебе наслідую старанно.

Твій голос ніжний й неземний,

Ти наче світлий янгол з неба.

Я прославляю образ твій,

Бо іншої мені не треба.

Арі сам не помітив, як написав вірш. У юності він писав вірші та страждав через своє нерозділене кохання. А тепер хотілося кричати на увесь світ, що вже зовсім незабаром він побачить на власні очі дівчину, яка йому подобалася. Дуже подобалася. ДУЖЕ!