6. Його територія

Тарас

Я не міг залишити Дану в незамкненій квартирі, тому знайшов у коридорі запасний ключ і замкнув за собою двері. Зайшов наступного ранку, щоб віддати ключ, але Дани не було, пішла гуляти з Сартром. Натомість мене проштрикнула поглядом пані Марта. Я не вдавався у деталі того, що ми з Даною лише дивилися фільми, але був переконаний: мою подругу-сусідку чекає допит від її компаньйонки.

Антон домовився з Віталькою, і вже в понеділок нам мали привезти перші американські автомобілі. Обидві майстерні були заповнені, місця для нових тачок не було, тому довелося в неділю екстрено вийти всім на роботу й пахати до самого вечора.

Наступний тиждень видався не легшим. Я їхав на світанку і повертався пізно вночі. Іноді ночував на дивані у своїй другій майстерні, де мав комірчину-кабінет. У середу нарешті вивів гроші з облігацій і закупив обладнання для третьої майстерні, цього разу в надійного продавця і лише тоді, коли на власні очі побачив автосканери, траверси, шиномонтажний стенд та решту необхідного.

Встановлення обладнання, ремонт приміщення, відкриття нового автосервісу витягнули з мене всі соки. Я очухався тільки на четвертий день після відкриття, коли робота в новій майстерні більш-менш налагодилася і нові працівники втягнулися. Завдяки Вітальці і тому, що на календарі був жовтень — час готувати авто до зими, всі три автосервіси були завалені роботою. З одного боку, в цьому був великий плюс — гроші. З іншого боку, я так закрутився, що не пам'ятав, який сьогодні день і коли я востаннє нормально спав.

— Тобі б поспати, — поплескав мене по плечі Антон якогось вечора.

Була восьма, працівники вже розійшлися, а я заскочив у перший автосервіс, щоб з Антоном спокійно обговорити плани на найближчі тижні і те, як ми розподілимо між майстернями замовлення від Вітальки.

— Я за день випив відро кави, не знаю, чи взагалі сьогодні спатиму.

— Дивлюсь на тебе такого й радію, що не спокусився і не пішов у долю, зараз би теж ходив з темними колами під очима.

Раніше я пропонував Антону долю в бізнесі, але він відмовився — його влаштовувала стабільна зарплата директора автосервісу без геморою з фінансовими вкладеннями і ризиків.

Ми поговорили трохи про справи, і я нарешті поїхав додому. Була лише дев'ята, не пізно, щоб зазирнути до Дани, але в мені зовсім не залишалося сил на відігравання ролі “сусіда з пікаперськими закидами”.

Ми не бачилися з тієї ночі з фільмами, кілька разів вона снилася мені з персиками, але здебільшого я спав так міцно і так недовго, що не бачив снів. Може, зателефонував би, але ми навіть не обмінялися номерами. Тому мені залишалося тільки думати про неї, коли випадала вільна хвилинка. В одну з таких вільних хвилинок навіть з'явилась ідея: а може, ну його?.. Чорт з ним, Табінським, і його грошима, нехай вдавиться ними. Життя налагоджується, роботи більшає, я ще зароблю. З'їхати з цієї квартири, забути про Дану, зникнути… Не тривожитиму бідну дівчину, не даватиму марних надій. Хай там як, а вона не обирала собі батька, вона нічого злочинного не зробила, я не хочу її кривдити і використовувати.

Доки не бачив її, доки був далеко, спогади про побачення і кіноніч розсіювалися, як туман в денну пору. М'якість її губ, блиск очей, дзвінкість сміху ставали приємним далеким відгомоном минулого. Я майже переконав себе в цьому. Мені зараз ніколи думати про стосунки і зваблення дівчини. Ніколи.

Вдома я сходив у душ і повечеряв локшиною швидкого приготування, яку купив у магазині навпроти. Ліг і спробував заснути, але, як і передбачав, не виходило.

— Чорт, — вилаявся до себе, дивлячись у темну стелю. — Назад на роботу їхати чи що?

Якби я зараз поїхав і поміняв зчеплення в тому мерсі, за який хлопці мали завтра братися, можна було б зранку набрати Вітальку, щоб пригнав наступне авто.

Я покрутився ще кілька хвилин, але нарешті здався і виліз з ліжка. Переодягнувся, накинув шкірянку, вийшов з квартири. І вкляк за порогом.

— Дано? Ти куди це в такій годині?

Вона якраз спускалася сходинками на мій поверх, вела Сартра на повідці. Зупинилася на сходовому майданчику і гмикнула. Надула щоки, відповіла чи то ображено, чи то знехотя:

— Подивилася фільм… Сама. А тепер веду Сартра гуляти.

— Зараз десята вечора.

— А тобі що з того?

Дана спробувала мене обійти, але я притримав, спіймав за руку.

— Чекай. Ти образилась?

— Чого б це мені ображатись? Хіба ображаються на сусіда, який зник після спільного перегляду фільмів, не попрощавшись? Який обіцяв разом подивитися фільми на його вибір, але два тижні не показується на очі. Мабуть, ти передумав і більше не бажаєш дружити, я так і зрозуміла.

Вона спробувала висмикнути руку і продовжити свій шлях, але я не дав — загородив дорогу, притримав за передпліччя.

— Я не передумав, — майже збрехав. — Вибач. Ці два тижні я тут практично не бував, приїжджав пізно і їхав вдосвіта. У мене завал з роботою, було відкриття ще одного автосервісу, ми робили все у пришвидшеному темпі, я не мав вільної хвилинки. Я не забув про тебе і про обіцянку. Може, даси мені свій номер, щоб я міг хоча б зателефонувати, коли зайнятий?

Дана опустила голову, промовила тихо:

— Це ти зараз мене втішаєш, бо не хочеш образити?

— Ні. Я серйозно. Ти мені снилася. З персиками. Ну, в ті кілька годин, які я спав.

— А зараз ти куди? Ти ж наче вийшов з квартири, двері рипнули…

— Хотів поспати, але не виходить. Вирішив поїхати в автосервіс, щоб попрацювати… Хочеш зі мною?

Пропозиція раптово зірвалась з моїх губ, я навіть не обдумав її. Встиг лише зрадіти. Саме так, миттєва думка, що Дана поїде зі мною і складе мені компанію в майстерні, відізвалася спалахом радості в душі.

— З тобою? — здивувалась вона.

— Угу. Подихаєш приголомшливими запахами бензину і вихлопів, посидиш на моєму рипучому дивані в запиленій комірчині… Побачиш… точніше, відчуєш, як я живу.

— Ти запрошуєш мене, бо…

— Бо хочу. Хочу провести з тобою час.