5.3.

— Я ж не з ним зібрався дружити, — спробував віджартуватись я.

Звісно, відмовка не подіяла.

— Це не відповідь.

Мені довелося глибоко вдихнути й зробити кілька ковтків пива, щоб прочистити горло і змогти відповісти рівно, спокійно.

— Мені байдуже, чим займається твій батько. Дивімося далі?

Фобер нас далі не дуже цікавив, але все ж відволік, і ми навіть трохи посміялися. Хоча мені не зашкодило б піти до себе, остудити голову, подумати. Згадка про Табінського вибила з колії, й тільки Данин сміх, наче цілющий пластир, трохи гамував біль мого пораненого самолюбства, хай і не міг вгамувати шкоди, завданої гаманцю.

— Ти вже допила сидр? — спитав я з надією почути заперечну відповідь.

— Ні.

— То, може, подивимося щось ще? Наприклад, якусь романтичну драму.

— Терпіти не можу сопливі любовні історії, — гмикнула вона й різко замислилась. — А втім… Одну люблю. “Назви мене своїм ім'ям”. Бачив?

— Ні, навіть не чув.

— Тоді вмикай.

Вона усміхнулась, і я подумав, що це через любов до згаданого фільму. На жаль, справжню причину тієї бешкетної усмішки зрозумів тільки згодом.

— Але уважно коментуй, розповідай все-все, — серйозно попросила Дана.

— Слухаюсь, шеф.

Я підсунувся ближче до неї. Мимоволі. Просто чомусь так захотів.

— Можеш покласти голову на моє плече, якщо тобі буде зручно.

Вона не відповіла, наче й не почула, і я нарешті глянув на екран.

— Отож… На ліжку лежить дівчина, худий хлопець з оголеним торсом шукає футболку…. Він виглядає у вікно, бачить зелене авто, яке під'їхало до будинку…

Фільм наганяв нудьгу з перших хвилин. Проте я слухняно описував усе, що бачив на екрані, хай картинка місцями здавалася дивною. Про що цей фільм взагалі має бути? Де тут драма? Є кучерявий хлопець Еліо, є широкоплечий гість його батька Олівер…

— Зажди, це фільм про… геїв? — вигукнув я, коли пазл почав складатися.

На екрані Олівер масажував спину Еліо.

— Якщо бути точною, вони радше бісексуали, — серйозно звівши брови на переніссі, відповіла Дана.

— О, це велика різниця!

— Ти маєш щось проти бісексуалів?

— Ні, звісно… Просто… Гм. Ну я розраховував хоч на одну симпатичну акторку.

— Тімоті Шаламе навіть чоловікам подобається.

— Може й так, але… Тобто я не знаю, чи так, але… Стоп. Ти з мене знущаєшся, правда? Ти це навмисно!

— Ніскілечки. Я обожнюю цей фільм.

Дана говорила серйозно, і я міг лише здогадуватися, чи не тамує вона смішків у грудях.

— Не думаю, що мені буде приємно дивитися, — буркнув.

— Потерпиш. Ти ж хочеш зробити мені приємне?

— Я волів би робити тобі приємно іншим способом.

— Зав'язуй. Я вже сказала, що на мене пікаперські штучки не діють. І розповідай, що там відбувається.

Те, що відбувалося, мені ніскілечки не подобалось. Іноді я кривився, іноді плювався, але слухняно розповідав усе, що бачив.

— Вони лежать на траві… Він його цілує…

— Як саме? Чуттєво? — Дана дражнила мене і вдавала серйозність.

— Можу показати. Хочеш?

— Ні, дякую. Продовжуй розказувати.

Я ще ніколи в житті не проводив час нудніше, ніж за переглядом цього фільму. Лише іноді ставало цікаво, коли відвертався від екрана і дивився на Дану. Її обличчя було спокійним, розслабленим. Зрідка вона підносила руку, торкалася пальцями мочки вуха і посмикувала сережку — лише зараз зауважив таку її звичку.

— Еліо зірвав персик, а далі що? Чому ти замовк?

Впевнений, вона знала, що відбувається, якщо так любила цей фільм.

— Він поцілував маму у щоку, пішов до себе… Ось лежить і читає книгу. Видовбує кісточку з персика... Гм, це все якось нагадує… Що він зібр… Він запхав персик у тру… Він мастурбує персиком?! Та це якесь збочення, все, я вимикаю!

— Не смій. Розказуй детальніше, конкретніше: як мастурбує?

Вона справді з мене знущалась!

— Розказувати, отже… Навіщо розказувати, якщо можна показати? — Я різко підвівся з ліжка. — Маєш персики?

— Ні! Що ти зібрався робити?

— Показувати! Зараз, зажди.

Ще готуючи попкорн на кухні, я зауважив повну тацю фруктів на столі. Тому зараз кинувся до неї, й виявилось, недарма — персики тут теж були. Ох, Дано-Дано, зараз доведеться тебе трошки провчити.

— Давай сюди пальця! — сказав я, повернувшись в кімнату.

Вона насторожилась і, зрозумівши, що я з її боку ліжка, почала відсуватись.

— Навіщо?

— Показуватиму, як чоловік може мастурбувати персиком. Обіцяю, буде пізнавально!

Я став коліном на ліжко і встиг спіймати Дану за щиколотку, перш ніж вона добралася до іншого боку постелі.

— Ай, припини!

— Чому це? Я ж лише хочу візуалізувати сцену з твого улюбленого фільму!

Вона вискнула і засміялась, коли я потягнув її на себе, а я теж не втримався, хотів здаватися грізним і серйозно налаштованим, але пирхав зо сміху. Не зогледівся, а ми вже сміялися як ненормальні і борсались на ліжку, доки я нарешті не здолав її, спіймавши і підім'явши під себе. Персик впав на підлогу, покотився.

Данині зап'ястя, які притискав до ліжка, здалися мені тонкими й ніжними, майже дитячими. Я послабив захват, щоб не наставити синців. Останні смішки ще зривалися з її губ, а я вже замовк, віддихувався й дивився, як чарівно виблискували її зіниці у світлі, що падало з люстри. З мене так і рвалася пропозиція все-таки не псувати персика, але скористатися іншим методом для тієї ж справи. Змовчав, щоб Дана втретє за вечір не критикувала моє “пікаперство”.

— Ти важкий, — прошепотіла вона досміявшись.

— Наступного разу фільми обираю я.

— Хто сказав, що наступний раз буде?

— Я сказав. Буде.

— Але ми ще цього разу не додивились…

— Тоді обирай щось інше, бо я не збираюся далі дивитись цю пургу про персик.

Дана знову заливисто засміялась, і я спіймав себе на тому, що мої вилиці зводить від широченної усмішки.

— Мм… Тоді хочу “Зорро” сімдесят п'ятого року з Аленом Делоном.

— Ти змилувалась і обрала щось нормальне чи десь є заковика?