4.2.

***

Спалось мені тривожно. З самого ранку невиспаний і злий поїхав у майстерню. Працівників ще не було, тільки Артем сидів за ноутбуком, шукав запчастини для китайської бляшанки, яку вчора пригнали.

— Як там Дана? — спитав він, не піднімаючи погляду від монітора.

Я впав на диван і потер очі. Вчора сказав другові про побачення, тож тепер так просто не відкараскаюсь від запитань.

— Відшила мене.

— Ого! — Артем присвиснув. — Вона тебе розкусила?

— Ні. Сподіваюся, не розкусила.

— Значить, просто не повелась на твої підкати? Дивно… Якщо вона сліпа, навряд чи мала багато стосунків. Хоча їй же скільки?.. Здається, двадцять три скоро буде. Може бути, що досвідчена, все-таки вона симпатична і небідна… 

Артем відхилився на спинку крісла, думав вголос, але його думки мене чомусь страшно бісили.

— По-перше, не сліпа, а незряча. По-друге, здається, не дуже досвідчена. Але розумна. І по-третє, годі про це. Краще розкажи, що там за пропозиція, про яку ти вчора згадував?

— А, точно! — Друг пожвавішав, підстрибнувши на стільці. — Пам’ятаєш Вітальку? Ми з ним ще в Романюка працювали.

— Угу.

— Намутив свій бізнес. Доставляє автомобілі з США, ремонтує і продає. У нього збільшились зараз оберти, треба ще одна нормальна майстерня, яка візьметься за ремонт. Пропонує нам.

— Скільки тачок на місяць?

— Може бути по-різному. Десятка як мінімум. Справлятимемось — казав, що може все на нас перевести, бо хлопці, які йому зараз роблять, почали халтурити. Що скажеш?

А що я міг сказати? Новина була просто чудовою! З постійним потоком замовлень автомайстерні не простоюватимуть без роботи ні години. Тим паче, з американськими автомобілями завжди багато роботи, їх привозять іноді розбитими вщент, це не якийсь бампер підлатати. Значить, і оплата буде хорошою.

— От що, — відповів я, подумавши. — Наступного тижня виведу з облігацій гроші, які я відкладав на квартиру, за них докупимо обладнання, щоб за тиждень-другий третя майстерня вже працювала. Так зможемо збільшити кількість роботи в рази, і я швидко відіб’ю ці гроші назад. Телефонуй Вітальці, кажи, що ми в ділі.

— Окей.

Ми ще обговорили поточні справи, а потім прийшли хлопці, і в автосервісі закипіла робота. Я роздав інструкції, вислухав скарги і пропозиції й поїхав до мами.

Як виявилось, вони з сестрами чекали мене в повній амуніції, з інструментарієм і набором необхідних засобів. Рукавички для прибирання, швабри, губки, ганчірки, мийні засоби для скла і для акрилу, для підлоги і для плитки, для кранів і для дерева — все було на місці.

— Ми щойно з магазину побутової хімії, — шепнула мені Христя, допомагаючи розкладати все у багажнику. — Мама сьогодні зранку моторчик ввімкнула, так хоче тобі відчистити квартиру.

Ми завжди жартуємо, що мама вмикає моторчик, коли загоряється якоюсь ідеєю. Така вже вона в нас — невтомна й енергійна, і це допомогло їй не зламатися в непростих обставинах.

За п'ятнадцять хвилин ми були в мене. Думав, мама схопиться за серце, коли побачить, в якому стані квартира, але вочевидь вона готувалась до найгіршого, тож навіть бровою не повела.

— Робимо так, — виголосила, надягаючи рукавички. — Я прибираю на кухні, Христя — у спальні, Соля — у ванній. Тарасе, ти в коридорі і будеш напохваті.

Мама моторно підхопила мийні засоби й побігла на кухню. Сестри крутили головами, розглядаючи обстановку.

— Я ж не знайду у твоєму ліжку використаних презервативів і жіночих трусиків? — Христя примружилась з жартівливим блиском в очах.

— Ні, але якщо знайдеш чоловічі — це мої.

— О, знаєш, ти наштовхнув мене на ідею! Якщо позичиш мені парочку своїх трусів, я підкладу їх у своє ліжко, підлаштую, щоб мама їх знайшла, і вона нарешті перестане мене допитуватись, коли вже я знайду собі хлопця.

— Мама не перестане, доки ти понаднормово просиджуватимеш у своєму офісі…

Христя молодша за мене лише на рік, і саме їй випала нелегка доля бути мішенню для запитань про одруження й онуків. Я від цього відкараскався тільки тому, що одразу пояснив мамі: доки не матиму великої квартири і надійних заощаджень — ніякого шлюбу.

— …Але якщо відмиєш мені стіни від жирних плям, я тобі навіть парочку використаних презервативів позичу для переконливості, — додав я.

— Фу, збоченець! — Сестра скривилась і стукнула мене кулаком в плече.

— Я все чую! — гукнула з кухні мама. — І Соля чує, перестаньте говорити при ній непристойності.

— Мені дев'ятнадцять, мам, — буркнула наша наймолодша сестра.

Христя взяла побутову хімію і пішла в мою спальню, а я огледівся у коридорі. Тут було не аж так брудно, хіба що обдерті шпалери біля дверей не вселяли оптимізму, але з ними нічого не зробиш — треба попросити власників, щоб купили такі самі або принаймні сказали, де їх знайти. Тому я взявся за те, що зараз було мені під силу — вичистив з шафи мотлох, який після себе залишив свинтус, витер пилюку і помив підлогу. Якраз домивав, коли у ванній закашлялась Соля.

— Все гаразд?

Я кинувся до неї. Сестра стояла, затуляючи рот рукою.

— Ти якась бліда.

— Знудило від цієї гидоти. Що за жахливий запах?..

Вона кивнула на пляшку з засобом для чищення акрилу, і я взяв його в руки.

— Наче не дуже пахне… Присядь у коридорі, я сам.

Соля ще зранку здалась мені втомленою чи виснаженою, треба було залишити її вдома. Я взявся чистити ванну кімнату, і хоч вона поривалась допомогти, змусив відпочивати.

— Хто б сумнівався, що ти не дозволиш своїй соломинці працювати! — жартувала у своїй манері Христя. — І чому я не народилась в цій сім'ї наймолодшою?

Коли Соля була маленькою, я називав її соломинкою через тоненьку статуру і довге пшеничне волосся. Волосся вона обрізала, та й вже не була такою худюсінькою, але маленькою для мене залишилась.

— Не заздри! — засміялась вона, жуючи піцу, яку я купив дорогою. — Викинеш?

Я зібрався виносити сміття, і Соля подала мені коробку від піци. Вона відчинила мені двері, я з повними руками сміттєвих пакетів висунувся з квартири. Висунувся і мало не налетів на дівчину, яка тупцювала на сходовому майданчику за кілька кроків до моїх дверей.