36. Недосвідчений, ревниця та гвинтики.

— Як не хочеться звідси їхати... — зажурливо мовила Віка, смакуючи ранкову каву на терасі котеджу у садовому кріслі з видом на карпатський краєвид.

Василь, сидячи поруч у такому ж кріслі, лише тривожно поглянув на свою красуню, але нічого не відповів. У самого на душі від безвиході вили вовки. Єдине, що тішило в'язня долі — вона. Та, хто дивилась з усмішкою в далечінь, немов бачачи там світле майбутнє, і на фоні гірських схилів тримала його за руку, ділячись своїм теплом.

За лічені дні вона стала для нього не просто коханою людиною. Вона стала новим сенсом його життя.

І якщо він втратить її — для нього настане апокаліпсис.

— А я ось думаю, чим би зайнятись останні години вільного часу, поки наші мами не припхались, — раптово висмикнула Василя з надто вразливих думок та, про яку він думав. Темні й кокетливі очі врізались поглядом у чоловічі вилиці.

— І чим би ти хотіла зайнятись? — неохоче заговорив Лебединський.

Вродливиця показала зубки та й закинула свої ніжки на коліна коханого. За останню добу будь-які межі між собою вони стерли, то й думалось їй, що можна робити все, що заманеться — Вася все зрозуміє.

— Чи ти не знаєш? — грайливим сміхом затьмарила тишу лісів і гола ступня дівчини вперлась у стегно її співрозмовника.

Брюнет поставив свою філіжанку з кавою на столик і пробігся широкою долонею від дівочої щиколодки майже до коліна.

— Здогадуюсь, але... Щоб потім не казала, що Буковелю тобі не показав, а тримав весь час мало не бранкою у котеджі, — суворіше, ніж хотів, висловився. — Поки є час, ми могли б прогулятися "Гуцул Лендом". А то що ж. Якийсь Давид, хірург вінницький, твою маму повів туди, а я тебе, свою законну дружину, повести не можу? Не гоже.

Чорнявка не стримала емоцій. Захихотіла так, що ледь кавою не окропила свої бежеві лляні шорти класичного крою.

— То нехай всілякі Давиди водять своїх дам куди хочуть. Мені й твоєї екскурсії фермою вистачило. Обійдусь якось без того Ленду.

— Точно? — перепитав Василь, аби впевнитись, що дружину влаштовував їх відпочинок.

— Так, так і ще раз так. Все добре, коханий. І Буковель ти мені показав, і не тільки, — допила Віка одним ковток свій напій, аби точно його не розлити.

— Ого! Оце так мені пощастило з тобою, — життєрадісний, але разом із тим і фальшивий вигук вискочив з грудей Василя. — Подивились віддаля на Буковель і цього вже достатньо. І ні катань на підіймачах не треба, ні екстремальних розваг.

— Не поспішай так радіти. І не виключай варіант, що у мене є забаганки куди гірші, — підступним сміхом обдала коханого кокетка.

— Наприклад? — не припиняючи пестити дівочі ніжки, стало цікаво турботливому чоловіку.

Замість тисячі підказок і відповідей Віка підняла одну ніжку вгору, мало не у ніс її сунувши Васі, вочевидь цим рухом маючи намір на щось натякнути.

Красень сконцентрував свій погляд на її рухомій частині тіла, ніби він біолог, а вона рослина, структуру якої він вивчає. І аж раптом:

— Хочеш, щоб я тебе залоскотав? — рвучко схопив кінцівку та до п'ятки доторкнувся.

Віка засмикалась не тільки ногами, а й усім тілом, і розсміялась, намагаючись звільнитись від забави. Та оскільки від лоскотання вона фізично не змогла втекти, тож вирішила розв'язати ситуацію словесно:

— Масажу буде достатньо, —  прикрасив біле дівоче личко хитрий вираз очей.

І збулась маленька мрія... як би сказала сама Віка, ідіотки... Недоречні пустощі змінились на блаженство.

Натягнувши, що тятиву, задоволену усмішку на свою мармизу, Василь мовчки підкорився милій пані. Як би він міг відмовити їй і собі, коли доторки — це не просто бажання, а невідкладна необхідність для обох?

Його руки взяли обидві тендітні ніжки, обхопивши їх, що макові квітки — з неабияким леліянням. І кожний рух чоловічих, упевнених пальців відгукувався полохливим трепетом в очах дівча. 

Зрештою, чорноволоса не змогла приборкати емоцій — задрала голову до хмар. І ледь чутний дівочий стогін змусив чоловіка кусати власні губи.

— Лебединський, зізнайся, де ти такого навчився? — розтанула від чарівних дотиків і натискань кароока панянка й розтеклася рідким тістом на кріслі.

— Якого "такого"? — здивувався запитанню Василь, не припиняючи тішити дружину.

— Задовольняти жінок. Роки практик? — випрямила голівоньку Віка й зміряла свого судженого допитливим поглядом, який вдирався йому під шкіру кулею. Але Василю це подобалось. Хай краще такі кулі роблять з нього решето цілодобово, ніж...

— Насправді я у цьому не такий вже й досвідчений... А роблю я все інтуїтивно, — досить серйозно сказав.

— Ти й недосвідчений? А я б так не сказала, маестро золоті ручки, — заперечила Віка, поринаючи глибше у свої думки, де вже порівнювала свого офіційного чоловіка з колишнім хлопцем.

А тим часом її персональним масажист не вгавав. Ковзав, тер, гладив, пестив маленькі ніжки. І мовчанка, яка утворилася після легкої розмови, лише дужче втягувала Васю у цей процес.

Він так захопився масажем, що ледь не проґавив чергове запитання від своєї дівчинки.