31. Не немічний, тригер і рушник.

— До чого погожий вечір! — показала свої зуби та пломби Ольга Миколаївна та перевела погляд з молодого подружжя навпроти на свою сваху, яка сиділа за столом з нею поруч. Настрій молодят, якій на сімейній вечері став веселим, їй подобався.

— Це точно! Краса така навкруги. Ммм, закачаєшся! — змовницьки так само вишкірилась Єва, милуючись панорамними видами на Карпати через величезні вікна.

— А якби коментарів ще менше було — то взагалі б був шикарно, — дожувавши смажену на вогні сардельку, вставив і собі вставною щелепою слово дід Василь, після чого всі усмішки присутніх так і позлітали... А тоді підвівся рвучко на ноги: — Але то, мабуть, примхи мої такі, старечі. Але ж кожному своє... Піду я на вулицю. Побуду у тиші.

— Вас провести? — послужливо відгукнулась юнка Вікторія та й собі звелась на ноги. Втім, миттєво сіла назад на стілець, бо дід подивився на неї, як на ворога народу.

— Я старий, а не немічний, — сухо відказав найстарший із Лебединських і досить жваво, як на його роки, почимчикував  до виходу з котеджу.

Коли ж двері за старим зачинились, Віка зітхнула, чемно склавши долоні на своїх колінцях.

— Дякую за барбекю. Було дуже смачно! Але я вже наїлась і, мабуть, теж піду... На гору... Насиділась у машині. Хочеться тепер відпочити після дороги та після смачної вечері.

— А я піду мити посуд. Барбекю смачне, але жирне таке. Треба калорії тепер ці всі відмити, — схопився й собі за брудні тарілки син Ольги.

Але такий розклад подій декого не влаштував. Тому пані Ольга поквапилась з пропозицією:

— Та ми самі помиємо! Василько, облиш! Он краще від тих калорій позбудься, гуляючи природою. І Віку з собою захопи! То буде найліпший відпочинок. Ти ж бував у горах не раз, а вона ще жодного. Покажи дівчині, що таке... справжня карпатська краса.

— Точно! Розім'ятись після дороги пішою прогулянкою серед смерек і ялиць — що може бути ліпше? — і свою репліку встигла додати білявочка Єва.

— Та ні. Я ходити не хочу. Хочу полежати, — прочиталась у погляді Віки, що був кинутий на її матір, догана.

Втім жінка все одно спробувала ще раз наполягти на своєму і для цього навела цікавий аргумент:

— Ще встигнеш таким зайнятись вдома. Ти сюди хіба лежати приїхала? 

— Та ні... — спопелила очима тоді матір Віка. — Їсти! — вхопила миску зі смаженими грибочками з цукіні. — Для того, щоб стати колобочком і не мати змоги ходити пішки... — вже жуючи пробелькотіла з повним ротом. Але якоїсь миті, зупинила спектакль однієї актриси: — Мамо, ти ж знаєш, що я не люблю піші прогулянки!.. — а ні, не зупинила. Продовжила награно дивуватись: — Ой, невже не знала? Таки так!.. У такому разі, мамо, яка часто не хоче, щоб її називали "мамою", та яка не пам'ятає всі доньчині вподобання, чого ти лізеш куди не слід? — змінилась її інтонація голосу. — Як хочеш гуляти, то сама й гуляй пішечки.

Завершивши грізну промову, Віка затихла. Як і всі інші присутні теж. Пропозицій чомусь більше ніхто ніяких не схотів штовхати.

І тільки Василь подав голос, кахикнувши:

— Піду, мабуть, переодягнусь... Одяг димом пахне...

— А я у вбиральню, — одночасно з Василем встала зі столу та підійнялась сходами грізна Віка, котру чіпати ніхто нині не хотів.

Свахи, залишившись наодинці, перезирнулись.

— Чого це вона на вас так..? Все ж наче було добре, — тихенько запитала Ольга.

Єва відмахнулась:

— То дрібниці... Сімейне! У мене з донькою, на жаль, не завжди довірливі стосунки... Особливо у моменти, коли я лізу в її особисте життя.

— Бачить Бог, ми хотіли, як краще...

— Мабуть, не варто було нам нічого й казати. То нам, певно, здалось, що між ними щось не те. А насправді вони навіть дуже добре ладнають, — визнала прогріх молода сваха Ольги, натякаючи на гармонійну атмосферу вечері, яка трималась до того моменту, допоки дехто не розкрив свої роти.

— І то правда... Не втручаймося більше, — погодилась з нею старша жінка та почала збирати посуд для миття. Їй на допомогу поспішила і Єва, втім вона відмовила тій: — Я сама. Зрештою, то ж я подала цю ідею з прогулянкою. Як покарання мені тепер посуд.

— З покаранням, мені здається, трішки перебір... Але дивіться самі, свахо... Я тоді пішла купатись, — не стала зайвий раз наполягати дещо безрадісна містянка.

І тільки пізніше праця Ольги, котра гриміла посудом на кухні, була перервана чоловічим і жіночим сміхом згори, як підтвердження, що свахи ступили на правильний шлях. Ольга від цього всміхнулась.

— Ой, тільки б у вас все вийшло, голуб'ята ви мої, — перехрестила вона сходи, які вели на другий поверх.

***

— Ой! — зойкнула Віка, коли зайшла до спальні, саме у той момент, коли Вася знімав футболку! Але хоч добре, що не штани він знімав, бо так би не тільки зойкнула б, а, ще чого, й зомліла...

— Проходь. Чого ти? Я не ти, я не соромлюсь, — озвався приязно на реакцію дівчини напівоголений красунчик.

— Ти ба який..! Безсоромний, — хотіла засміятись, а натомість зашарілася Віка, зачинивши за собою двері. Пройшла у глиб кімнати... Та й застигла на місці.