29. Котяра, метеринський інстинкт і сестра.

Єва вже лягла спати, як крізь прочинене вікно почула шум і писк. А хвилину по тому під вікнами будинку баби з дідом виявила їжачка, а поруч... кота. Саме того, якого нещодавно шукала повсюди її сваха Ольга. Пухнастик, чи то грався, чи то бився з колючою тваринкою.

Аж раптом неподалік у кущах щось занявкало... За мить у темряві Євою було виявлено ще одну кицьку каліко*, коло якої радо плигало двоє місячних кошенят — одне чорне у білу цяточку, а інше біле з чорними плямами.

— Що, випіндюрюєшся перед дамою? Оце я розумію, Василь так Василь. Справжній мужчина! Не хочеш майстер-клас іншому Василю показати? — всміхнено, звернулась Єва до рудого та жирного кота, котрий продовжував шипіти на створіння з голками та згадала за зятя. — Але то потім. Треба тебе спершу, випіндюристого такого, хазяйці показати. Вона, бідна, ледь голос не зірвала через тебе! А ти, такий собі герой-коханець, отже наречену собі шукав... Ще й з бонусом.

Несподівано кіт огризнувся, наче справжній лев. Але не до їжака, а до Єви.

— Що таке? Я щось не те сказала, що ти так дратуєшся? Хочеш сказати, що ці малята твої? Мушу тебе, у такому випадку, розчарувати, котяра, — засміялась, блондинка. А потім почала розмірковувати глобальніше: — Так, смішки смішками... Треба їжака дійсно кудись віднести у безпечніші умови, щоб його хто дійсно не вполював. А то ще, як забреде до вольєра!.. І з вами щось треба робити, ви ж мої солоденькі! Окрім як варіанта погратися, — закліпала на милих кошенят, які просили, чи то їсти, чи на ручки.

Так молода жінка поквапилась до будинку сватів, у надії застати господарів ще не сплячими. І їй це вдалося. Сваху вона вгледіла на веранді... Коли та нервово намотувала кола навколо своєї осі.

— Що сталося, свахо? Чому не спите? — враз забула Єва за котяче сімейство та поцікавилась станом господині.

— Неспокійно мені, свашко. Все про діточок наших думаю. Щось мені так лячно їх самих відпускати в Карпати... Може б нам разом із ними рвонути?

— Так вони обоє дорослі. Тим паче твій Вася... Тільки заважатимемо їм там, — не розділила тривожність Ольги Єва.

— Якби не так! У них щось взагалі нічого не клеїться! От, наприклад, сьогодні Вася спати на веранді хотів. Я його прогнала звідси... Уявляєш, свашко? — забідкалась емоційніше Лебединська, щоб наголосити про екстреність ситуації.

— Ого! Навіть не уявляю! Як ти, така поважна пані, могла прогнати такого дорослого чоловіка, як Василько?! Сили ж були нерівні, вагові та вікові категорії не ті... Ти його мітлою виганяла чи підсрачника дала?

— Ой! Жартуй, жартуй, свашко, скільки влізе! Але я про серйозне тут розказую... Як ти гадаєш, чи не могла твоя Віка вигнати зі спальні нашого Васильчика? — потираючи підборіддя, проявила занепокоєння благорозумна Ольга.

Єва втупилась поглядом десь у стелю, а губи з бровами склала гармошкою.

— Ні. Це не про неї... Хіба що твій Васько сам втік від неї. Ось це цілком могло статися. Я помітила, що він у тебе такий... — хіхікнула на секунду. — Дивний трішечки... Зовсім трішечки!

Ольга пильно вдивилась в обличчя свахи так, неначе вона слідча та підозрює Єву у вбивстві. А потім відвернулась від неї. Розтулила рота, ставши на захист первістка:

— То я просто, вже пробачте, надто добре виховала свого сина.

— Ага. Так добре, що саме тому він без сторонньої допомоги до Віки й не притулиться. І тому від неї втікає... — посміялась ще, завжди сповнена позитиву єврейка.

— Він сказав, що йому було жарко! — не розділила веселощів свахи Ольга та, ще більше набундючивши своє місцями зморшкувате лице, язиком цмокнула невдоволено. — Втім, якби там не було, все одно не подобається мені все це, свашко. Та й Тарасику моєму теж. До речі, це ж саме він і побачив Васю на веранді! 

— І що? Можу тільки порадіти за свата. Ще зрячий, молодець! — розсміялася добродушно Єва прямо в обличчя матері свого зятя.

— Ой, боюсь, запідозрив щось Тарасик. Мізки почав мені щодо молодят компостувати...

— І що? Він у вас ярий противник фіктивних шлюбів чи що? — поцікавилась молода білявка у своїй жартівливій манері. — Я не думаю, що сват, дізнавшись делікатні подробиці цього шлюбу побіжить кричати про це на все село... Чи лупцювати сина. Вік вже не той... Що в одного, що в іншого. Тож, не бачу проблеми! А ви, свахо, не накручуйте себе. Мийте ноги та лягайте спати!

Зажурилась і похилилась тоді Ольга, мов та груша, гілки якої рясно обліпили стиглі та великі плоди. Втім не стала наполягати на своєму — розвернулась та й пішла до чоловіка спати.

Єва теж розвернулась і собі у свій бік пішла. Однак, десь на середині подвір'я поміж двох будівель щось її зупинило. Згадала, що про кота не сповістила! Та й назад почимчикувала, сваху наздоганяти... І може б наздогнала, якби не голоси з кухні, які почула жінка, зайшовши до будинку. А там її вухо наче само приросло до дверей...

Так і дізналась матір, що з її донькою Василь все ж таки хоче розлучитись... Відтак пошкодувала Єва, що не послухала свахи. Вже подумки почала у тієї пробачення просити...

Аж раптом двері зненацька прочинились!.. Звідти вибігла роздратована Віка...

Лише одне диво врятувало Єву від поразки. Не побачила її донька та не звинуватила у підслуховуванні, бо швидко чкурнула на сходи, що вели на другий поверх, ніби за неї хтось міг гнатись. Навіть не думаючи, чи правильно вона вчиняє, жінка ввірвалась на кухню. Материнський інстинкт спрацював...