27. Веранда, таланти та утиск.

Ось і завершилась святкова весільна метушня. Всі танці перетанцювали, весільні та просто застільні пісні переспівали, вареники з м'ясом пережували й усі, хто хотів, одне одного перецілували...

Одначе, провівши останнього гостя, метушня з подвір'я перемістилась у метушню у спальню Василя й Вікторії. Чомусь новоспечений чоловік місця собі ніяк не знаходив... "Ну прямо як його язик у моєму ротику годину тому..." — про себе думала його така молода та поки що, слава тобі Господи, ще струнка дружина.

— Що з тобою, Васю? Чи ти все ж огірка з молоком з'їв і оселедцем закусив і тебе... чи, радше, з тебе... енергія так і пре? — косо дивилася на нього вона, складаючи речі до валізи у передвечір поїздки в Карпати.

— Та то мені просто жарко... — відгукнувся Василь і занадто активно щелепами зарухав, переминаючи м'ятну жуйку, а потім кадик свій почухав... А потім ніс і плече... І лопатку й коліно!

"Кажуть, що домашні улюбленці часто схожі на своїх господарів. Певно, у селі діє інше правило. Тут господарі бувають схожими на своїх домашніх тварин! От Вася на корову... І телиться довго, і язик має довгий, як у корови з їх ферми! Ще й махає тими руками часто, наче корова хвостом, яким вона відмахується від мух... А ще ж має рога! Йому ж зраджувала та дівка, замість якої я нареченою стала!" — сміялась подумки Віка, спостерігаючи збоку за непосидючим чоловіком.

Аж раптом не до сміху стало Вікторії. Її чорнобровий красунчик, над яким вона зовсім трохи посміялася, але яким все ж більше милувалася — чомусь узяв із собою подушку, простирадло й, побажавши солодких снів, з кімнати чкурнути надумав.

— А куди ти пішов? І чому з подушкою? — встигла окликнути його Віка, яка з неспокійним серцем чекала ночі, яку мали б провести разом з ним.

Після свого щирого зізнання у почуттях, дівчина плекала надію почути щось подібне й у відповідь від чоловіка. І, що вже там, про це почала уявляти цікаві сценарії...

Але, не всі бажання швидко збуваються. А деякі ще й зазнають руйнації..

— Я піду спати на веранду. Там є диван і там прохолодно. А тут... Надто жарко тут, — пробубнів невдоволений Василь.

Серце юнки стислось. Ще б трохи й зовсім розчавилось, як перестиглий помідор! Однак, Віка вчасно взяла себе в руки. Так — образливо. Так — не справедливо. Хотіла взаємності. Хотіла тепла. А натомість — її забажали лишити самотньою... Проте вона обрала боротись за своє щастя:

— А як же твоя рідня? — зупинила словами у спину чоловіка, який біг від спеки, але їй здавалось, що від неї...

— А що моя рідня? Думаєш, диван на веранді вже встиг хтось зайняти? — озирнувся в її бік Василь.

— Я не про це... Що скаже твоя рідня? — поставила питання руба засмучена дівка.

— Та що скаже? "О! Вася, як Вася. Вже й зайняв козирне місце", — вистрелив тихим сміхом чолов'яга.

— А про те, чому ти зі мною не спиш не спитають?

— А мають про це питати? — зніяковів дорослий і безстрашний хлоп.

— Підозріло ж, як-не-як... Чи весілля скінчилось, а разом з тим ігри в кохання теж? Люблячу пару вдавати вже не треба? — дещо підкорегувала дівчина свій прискіпливий допит.

Василь на мить завис, мов старий комп'ютер, оперативну систему якого не оновлювали мінімум десять років. Слова з вуст юної вродливі його ранили, що стрілою. Влучили прямо у ціль...

— Так жарко ж... Хіба це не аргумент? — ледь чутно озвався, невпевнений у власній переконливості, мужчина.

— Якщо потім будуть проблеми — вирішуватимеш їх сам. І до мене, щоб жодних претензій, — сказала, мов відрізала, чорнявка та до валізи своїм поглядом і руками повернулась.

Василь деякий час стояв і дивився на панночку. Поправочка — на панночку злу. І не розумів він, чому вона злиться? Хіба ж їй не легше від того, що цілу кімнату в її розпорядженні лишають?

— Жодних претензій... Ти відмінно зіграла свою роль... — не пішов, а висловив експертну думку... Якої не питали.

— Справді? Можна йти в акторки? — дихнула іронією, що дракон вогнем.

— А чом би й ні? — стинанням плечей відповів Василь. І добив бідну й закохану дівчину: — До речі, ти так з класно з зізнанням тим придумала! І неймовірно переконливою була... Я аж на деяку секунду подумав, що ти то казала... навсправжки...

Джинсові шортики у руках Віки застигли, як і вона сама. Але потім дівчина відмерла й одяг шумно та шпарко полетів всередину валізи.

— Оце я талант! Скажи?! Що не зробиш заради... грошей, — так само рвано й прудко слідом вилетіла репліка з дівочих вуст.

— Ага... Талант... — підтвердив Лебединський, насупившись. — Радий був такому таланту підіграти... з поцілунком...

— "Підіграти"? — перепитало дівчисько, чиї емоції були на межі... провалу. Сльози вже почали душити зсередини. — Тобто, ти хочеш сказати, що насправді у записці з вареника у тебе було завдання з'їсти оселедця з огірком і молоком все це запити? Що ж... Якщо так, то ти теж... Актор з великої літери... Акторище навіть! — голосно нарекла бідака.

— Та ні... То я пожартував з огірками... Типу огірки тож наша... Типу знайома тема... Наш прикол, — спробував вишкіритися Василь, але на довго його не вистачило.