26. Пісні, комарі та вареники з родзинками.

Баян, у руках вправного музики, розтягнувся та видав звуки, що почали складатись у гарну мелодію. Сільські жіночки, різного віку та комплектації, котрі сиділи за широкими столами, всі, як одна, то повільно, а то швидко заспівали:

"В саду гуляла, квіти збирала..

В саду гуляла, квіти збирала,

Кого любила, причарувала..."

— Ага! Тут причаруєш... Якщо він натяків не розуміє, то легше придушити, — буркнула собі під ніс Віка, не дослухавши пісню, та вкинула до рота те, що залишилось від вареника із полуницею. І потягнулась за наступною порцією смаколика.

Аж раптом хтось її за талію як ущипнув! І пухка здоба, приготована на пару, з дівочого ротика так і випала назад у тарілку...

Віка спершу подумала, що то Вася... Ну а що? Можливо інопланетяни знову залітали в гості й остаточно налаштування чоловіка змінили, сміливість на всю потужність поставили...

Проте...

– І що це таке? Тільки вискочила заміж, а вже й зайві кілограми набирати надумала? Обручка на пальці є, то чого його вже випіндюрюватись тендітним станом! — цокнула язиком Василева мати та засміялась на вухо невістці. А потім різко насупилась і забрала тарілку від підборіддя дівчини до свого, подвійного: — Е ні. Такої політики нам не треба, доню. Треба знати міру!

— Боїтесь, що як погладшаю, то ваш син і дивитись на мене не схоче, а відтак не закохається? Але ж... Йому ж наче подобаються дівчата... об'ємніші? — згадала Віка про кухарку з прізвищем Маляренко, яка була нібито колись колишньою її чоловіка.

Однак отримала у відповідь заперечення:

— Хто тобі сказав таку дурню? У мого сина всі дівчата завжди були стрункими.

— А Маляренчиха хіба не була його дівчиною? Чи то вона життєвої мудрості так наїлася, що її розперло, а раніше була стрункіше берізки?

— Маляренчиха?! — підозріло перепитала свекруха, наче ніколи цього прізвища не чула й цим спантеличила Віку.

— Ну так... Та, що кухарка... Це через це вони з Васею розбіглися? — обережно вирішила допитатись чорнявка про минуле свого чоловіка.

— От тобі й маємо. Чув дзвін, та не знаю де він... — хмикнула свекруха та й собі вареника, розміром з долоню, на виделку наколола. — Отже, так. Якщо ти щось десь почула, або хто сказав що, чи сама собі накрутила — викинь із голови! Запам'ятай, доню. Тільки відверті розмови з чоловіком допомагають краще зрозуміти одне одного. Все ж інше — не варте уваги. Особливо, якщо це щось, нав'язане Надькою Маляренко.

Поки свекруха їла вареника, Віка оговтувалась від почутого та думала, а чи Ольга Миколаївна часом сама не інопланетянка? Ті наче як читати думки вміють... Інакше, як тоді свекруха дізналась хто був джерелом інформації, які викликали неспокій молодої дружини?

— Надька все життя наговорює на нашого Василька. Пліткує про нього. Та й не тільки, — пояснила зрештою пані Лебединська. — А все тому, що ще у школі почав наш Василько зустрічатися з її сестрою — Нікою...

— ...Нікою?! А хіба її сестру не Настею звати? — перебила авторитетну свекруху юнка.

— Сестер Маляренко усього троє. Настя — то найстарша, а Ніка наймолодша... Вона в один клас із Васильчиком ходила. З усіма контрольними та домашніми роботами йому допомагала. Цим і причарувала... — сказала та й замовкла пані, зробивши перерву на вареничний перекус.

"Я більш не вийду, я більш не стану

Я вишлю сестру такую саму... 

А я з сестрою трохи постою.

А я з сестрою трохи постою

Не та розмова, що із тобою..."

Співали далі жінки й чоловіки за столами. А юна Вікторія, згораючи з цікавості, з останніх сил стримувала себе, щоб не вирвати з пащі свекрухи їжу. Але й справді, чого вона того вареничка так довго їсть? Поки люди примудряються за п'ять укусів з'їсти цілу шаурму, ця пані вареник за десять укусів за щоки ніяк не запхає!

— І що ж? Та Ніка стрункою була? А зараз вона яка? А вона на весілля приходила? А чому вони розбіглись? І чому Надія пліткує про Васю? Я щось не зрозуміла... — зовсім трішечки поквапила старшу оповідачку дівка.

— Ніка понад десять років, як не живе більше тут. Лише може у гості коли-не-коли приїхати. Й то раз у п'ять років... Втім худенькою як була, так і зосталась... — дала нову дозу заспокійливого для мозку невістки Ольга, доївши один вареник... Та й за наступний взялась...

— Он як, значить... А крім неї Вася ще з кимось зустрічався? А Надія? Чому вона...

— ...Та у Васі й спитай! Доню, хіба ж це мені все тобі розповідати? — обірвала ряд запитань Віки Ольга Миколаївна, відірвавшись від трапези.

— Та мені якось не зручно питати у нього про таке... А ви ж моя порадниця, — зізналась юна брюнеточка та розтягнула свого рота у широкій усмішці. А що? Поки вареники їла, та й навчилась широко його розтягувати, що тепер гріх навичкою не похизуватись...

Але у Ольги натомість різко зник апетит і вона зажурилася. Лиш зітхнувши, сказала:

— Я не порадниця. Я просто мама, яка бажає своїм дітям щастя... І я бачу, що ти хороша дівчинка, доню. І ти теж заслуговуєш на щастя.