24. Ванна, перфоратор і майстер на всі руки.

Чоловік вимкнув музику на телефоні й у тиші, яка запанувала, його голосові зв'язки видали хриплий стогін. Відклавши гаджет на верх мікрохвильовки, потягнувся до блістера пігулок, що теж лежав там.

— Голова? Це тобі відплата за танці. Крамп, вірогідно, був зайвим, — нібито з розумінням, але й з певним докором пролунав коментар від Вікторії — красуні з синцями під очима, які з'явились у неї від браку сну.

Той, кого мучив головний біль, запивши водою пігулку знеболювального, косо поглянув на дівку.

— От вам і "дякую". Я для неї старався. Веселив. А в результаті сам і винен. Все-таки, що не кажіть, а ініціатива карається, — промовив скрушно постраждалий танцівник, вчасно прикусивши собі язика та стримавши себе від фрази про дівочий сміх, який щойно поширився кухнею та нагадав йому пирхання коня... Не дарма ж кажуть, як корабель назвеш, так він...

— Ініціатива цінується. Але це дивлячись на те, яка вона, — насміявшись, сказала красуня та різко затихла, продовжуючи подрібнювати залишки їстівного та корисного зілля.

— Натякаєш, що я беру неправильну ініціативу? — вловив двозначний сенс у почутому бідолаха Василь.

— Та ти що! Щоб я тобі на щось натякала? Ні, ні! Та я взагалі не знаю, що означає те твоє "натякати"! — ще один смішок вирвався з ротика веселунки Вікулі. — До речі, у тебе кріп на губі. Тобі не здається, що його треба чимось... витерти? — глипнула на свого співрозмовника та вразила його хитрим блиском очей. А за мить додала: — Між іншим, у вас така смачна зелень! Обожнюю зелень! Тільки б нею однією й харчувалася.

— То бери та їж. Хто ж тобі не дає? — вказав на вже порізану купку зеленого листя брюнет. А потім він, узявши свій телефон  і увімкнувши фронтальну камеру, яку направив за мить на себе, вигукнув: — А де ти кріп побачила? Я не замурзався нічим.

— Ох... Ти ж і не даєш, — пробурмотіла пошепки тоді дівиця.

— Що? Пробач я не почув, що ти кажеш, — не розібрав ні слова чорнобровий.

— Кажу, що значить мені здалося. Певно, мені цей кріп вже всюди ввижається, — поквапилась якомога голосніше промовити Віка.

Попри те, що Вася розчув у голосі ніжної панянки нотки розчарування, він подумав, що вона почала жалкувати, що зголосилась допомогти з заготовленням зелені. Йому стало соромно, що він скористався її часом. Вона у його домі гостя, а він обтяжує її. Хіба такою є українська гостинність?

— Треба лягати спати... До того ж скоро світати почне. Тож все! Лишай ножа та мерщій відпочивати, — пролунала репліка дещо спохмурнілого Василя у наказовому тоні.

— Ти диви, командир який! Весь у бабусю чи що? А ти сам підеш теж спочивати? — і пожартувала, і поцікавилась Віка.

— Теж.

Коротка відповідь чоловіка юній Вікторії сподобалась. На її вустах опісля неї розцвіла лагідна усмішка. Вона подумала про те, що можливо не все втрачено? Можливо, надія на щось цікаве попереду є?

— То ходімо спати? Ти будеш йти у душ? Тільки чур, я перша, — проторохкотіла Віка та похапцем кинулась прибирати своє робоче місце, мити дерев'яну дощечку та ножа. А за кілька хвилин вже й чкурнула на вихід із кухні.

Та на відміну від жвавої дівчинки, її чоловік ніде не поспішав. Свою частину робочого місця на столі він прибирав так ретельно, що на це знадобилось хвилин десять — не менше. І, судячи за часом, який він провів перегодом у ванній, він і себе так само старанно та делікатно купав... Принаймні, так думала Віка.

Крутячись у ліжку, вона намагалась не спати та чекала на свого кавалера. Уявляла, як він скоро прийде і скаже, що на кухні жартував, а насправді всі натяки зрозумів... Але, от лихо! Чоловік у подружнє ложе ніяк не квапився. На жаль.

"Та що там можна скільки часу робити?" — з острахом почала думати дівчина. "Він що, знайшов час, щоб і всі інші частини тіла, де є волосся, поголити, бо стає спекотніше? Ага, ага."

Одначе, розмірковуючи над тим, чи то вона Лебединського недооцінює, чи переоцінює, панна насправді була далека від істини. Втім, тут її провини не було. Хіба ж вона була причетна до того, що Васі закортіло прийняти ванну, але він не розрахував своїх сил і заснув у ній? І так само не винною була вона, що не дочекавшись нікого, і сама на самоті заснула...

Так нарізно й минула друга, після весілля, ніч подружжя...

Добре зволоживши свою шкіру водою, Василь прокинувся вже пізнім ранком. І то, міг би проспати до обіду, але його батько Тарас хотів і собі освіжитись, а тому пів години тарабанив у двері ванної, збагнувши, що зачиненою вона зсередини була понад дві годин не просто так.

Одягнувшись у вчорашню футболку та штани, темноволосий, викупаний мужчина, без докорів сумління поступився кімнатою батьку. Побабілими подушечками пальців, які такими стали після стількох годин у ванній, брюнет протер очі та похвалив себе, що заснув у такому місці. Зате юну гостю свою вже точно нічим не обтяжував!.. От тільки не подумав Вася, про що може подумати Тарас Васильович, зрозумівши, що син не просто киснув у воді, а й спав.

— Синку, а ти себе добре почуваєш? Нічого не болить? — поцікавився ще не зовсім старий, але вже й не молодий фермер, затримавши свого первенця у коридорі.

— Та ніби все добре. Вчора голова боліла, а сьогодні не болить, — відказав на це Тарасів син.