23. Петрушка, цибуля та кріп.

Через отриману... майже виробничу, травму, а також з легкої руки свого чоловіка, Віка знову на весь вечір була звільнена від будь-яких зобов'язань. Саме тому вона, відмовивши мамі та її подругам у компанії, мала час на себе, на різні масочки для обличчя та волосся, а о десятій вже й вклалася у ліжечко.

Вона навмисно так рано лягла, хоча зазвичай до сну починала готуватись значно пізніше. А все для того, щоб як Вася прийде відпочивати, вона не соромилась його та його самого не бентежила.

Однак так сталося, що Вася зазирнув опів на одинадцяту до спальні, але Віка ще навіть не задрімала... А відтак єдине, що їй лишалося робити — це вдати себе сплячою... Вона навіть хрюкнула для цього!.. Тобто, хотіла видати звуки хропіння, але перестаралась і... хрюкнула... Як-не-як, а час у селі вірогідно про себе знати дає, аж підшкірно у Віку просочується... От тільки через те хрюко-хропіння Василь перелякався та аж гепнувся чолом об шафу, в яку поліз за одягом...

А втім,  може чоловік і не через це отримав ґулю? Може через темряву, яка стояла у кімнаті! Але Віка не питала, бо ж вона типу спить!.. А Вася нічого не казав, бо тільки пошепки лаявся...

А після цього Лебединський трішечки прошурхотів чимось, ще чимось погримів, постукав... щось пошкрябав... І просто вийшов із кімнати...

Чорнявка спершу подумала, що брюнет пішов у душ. Або подихати свіжим повітрям перед сном... Але минуло пів години... Година... Півтори...

— Так боїться мене, що й ночувати не йде? — зрештою не залишилась байдужою за відсутність чоловіка Вікторія, котра й досі не могла заснути.

Перебираючи подумки варіанти Василевих нічних розваг і локацій, включно з варіантами, що чоловік проводить час з кимось зі знайомих жінок... або з колишньою, юнка несподівано для себе вперше зловила себе на свідомих ревнощах. І хоч з одного боку вона розуміла, що для ревнощів прав не мала, бо хто вона Василю? Всього лиш фіктивна дружина... Одначе статус, завірений документально, все ж з іншого боку давав їй повне право ревнувати хоч до посиніння...

Врешті решт, не витримавши емоцій, які її розпирали й через які вона воліла виколупати очі кожній дівиці, яка посміє подивитись на її Василька, (принаймні на час, поки вони одружені), Віка накинула на нічну сорочку халат і навшпиньки прокралась у коридор, а звідти сходами на перший поверх у вітальню...

Увагу темноволосої шпигунки привернуло світло за зачиненими дверима кухні, повз яку вона не змогла пройти. Звідти лунала музика...

Зробивши вдих і видих, чорнявка з острахом смикнула ручку дверей. "А раптом там Ольга Миколаївна? Скажу їй, що я води захотіла попити... А раптом там Вася і він... не сам? Що ж... Скажу, що я водички захотіла попити..." — думало перед вторгненням до кухні дівча.

— Вік? — на щастя знайшовся той, кого юна панна шукала. Ще й був він саменький і, як завжди, привітний: — Ти чому не спиш?

— А ти чому? — запитанням на запитання відповіла Віка.

— Зелень ріжу. На заморозку, — покрутив велет пучок петрушки в одній руці, а іншою підняв і показав нічній гості довгий ніж.

Віка, окинувши поглядом стіл, і справді виявила там купу кропу, зеленої цибулі та іншої зелені.

— А чому ти сам? І чому займаєшся цим уночі? Треба різати тільки зараз? До ранку справа не потерпить? — завалила питаннями молода дружина Васю.

— Та... Щось напало на мене безсоння. От і вирішив, що якщо вже й гаяти час, то із користю, — усміхнувся чолов'яга. Але, чи то вночі Віка бачити стала краще, чи то все через відсутність борідки у чоловіка, втім усміх той здався красуні не щирим, натягнутим.

Не довго думаючи, кароока наблизилась до столу, за яким навстоячки різав зілля мужчина й озвалась до нього:

— А мені щось теж не спиться... Можна я тобі допоможу? Чур, я буду цього разу акуратніша й ножем різатиму лише зелень, а не свої пальці!

Вася всміхнувся вже точно щиро й простодушно.

— Що ж. Зараз ніч, ми в хаті... Думаю, тобі тут точне не стане зле, тож спробувати можна, — дозволив Лебединський реабілітуватися дівчині за минулі рази й бути корисною. Її неочікувана ініціатива навіть дуже й дуже йому сподобалась.

Але, оскільки вчити, як треба різати зелень, Віку не довелось, то перші хвилини спільної праці пари минули у тиші. Кожний думав про своє... Ну, як "про своє"... Хтось про свою дружину, а хтось про свого чоловіка...

Він думав, над тим, що завжди поруч із цією дівчинкою не знаходить потрібні слова — завжди в голові лізуть лише нісенітниці, за які потім він себе картає. Але ж ця красуня варта найліпших, найрозкішніших компліментів! А він їй "коняка", "тобі погано", "огірки"...

Вона ж думала про те, що рада бути зараз просто із ним поруч. Лише наодинці. З таким працелюбним, простим і смішним. Таким сильним і доволі таки симпатичним... Як на його вік...

Втім, обоє майже одночасно вирішили, що настав час перервати тишу. І пауза між ненав'язливих, але веселих закордонних пісень лиш прискорила цей момент.

— Ти змінила пластир? — запитав він.

— Чим займався увечері? — навперебій йому, запитала вона.

І одночасно засміялися опісля, від чого на кухні ніби аж потепліло... А втім. Двадцять шість градусів на годиннику показувало. Ще б пак було холодно! Літо ж надворі віднедавна.