22. Бджоли, плащ і хардкор!

Він подивився на неї... І впав у ступор. Просто кліпав очима, злегка ворушив губами, мов німий окунь, — і все. Віка навіть встигла злякатись, що через холодну воду зі шланга у Васі зник голос!

— Намастиш? — спробувала ще раз удачу панянка у пляжному бікіні, лямки якого їй раптово почали тиснути та завдавати дискомфорт.

— Вік... Ти впевнена, що це гарна ідея? — з лихом навпіл спромігся вичавити з себе Василь.

— Ти не віриш, що я можу взяти у руки сапу? Думаєш, якщо я з міста, отже білоручка? — здивувалась сама своїм словам Вікторія, спіймавши себе на думці, що їй справді закортіло попорпатись у земельці... поруч із Васею. Принаймні так вона хоч матиме шанс зайвий раз на нього подивитися...

— Та я не про те! — відповів їй чоловік зі шлангом. — Те, що ти працювати вмієш — я бачив і скажу, що сіно загрібати у тебе виходить відмінно! Але от... Ти певна, що крем для засмаги зараз потрібний?

— А коли ще ним користуватись, як не зараз? Не взимку ж! — пирхнула містянка.

— А твій крем він не такий солодкий, як крем для тортиків? — чомусь запитав чорнобривий. Хоча, чому це "чомусь"? Він чітко усвідомлював причину таких слів, адже соромився торкатись дівчини у бікіні руками. Ще й де? На городі! На очах у сусідів... А вона ж майже вдвічі молодша за нього! Хіба ж так можна, га?.. Сусіди ж будуть заздрити...

Однак Віка не втямила сенсу питання. Засміялась:

— А я звідки знаю? Я цей крем купувала не для того, щоб їсти... То що? Намастиш?

— Ні, — твердо та спокійно мовив брюнет.

— Чому? Бо шланг втече? Помідори самі себе не полиють? — поцікавилась й, що вже там приховувати, дещо навіть образилась Віка.

— Та від роботи коні дохнуть. У мене просто склалося враження... — натомість усміхнувся кутиком рота Василь, — що то не комахи тебе люблять, а ти любиш комах. Так і хочеш після атаки сонечків і мух тепер ще й бджіл до себе закликати? Зараз я намащу тебе, а вони ж всі на тебе й злетяться, на намащену таку! — і своїми словами ледь не довів панянку до панічної атаки...

— А-а! Тут є бджоли? Де?! А-а-а! Мені страшно! Я боюсь бджіл! — закричала та сховалась за спиною свого чоловіка юнка, почавши прислухатись до звуків навкруг.

— Вони на буряках і моркві... А ще на кабачатах...

— Тоді я не буду полоти!

Лебединський засміявся в голос усього на мить. Довше совість не дозволила. Доклав зусиль, щоб залишитися серйозним.

— Якщо не будеш полоти, то чому ти тут?

— Та я ж допомогти хотіла... — відказало дівча, ховаючи свої очі за темними окулярами.

Вася посміхнувся, але швидко посуворішав, адже краєм ока помітив, як сценкою з переляком вони викликали підвищену цікавість у сусідів. Дід Вадим аж закурив самокрутку, приготувавшись до продовження кіно, а тітка Марта перехрестилася й чомусь потягнулась до свого телефону, що висів у неї на шнурку на шиї й губився десь за пазухою широкого й замурзаного халата... Певно, закортіло жінці подружкам зателефонувати... Але Лебединський був не з тих, хто не любить уваги, тож він вирішив ще дужче посилити глядацьку симпатію. Та й мають же подруги тітки Марти слухати тільки нечувані сенсації!

— Хотіла, але хотець не дав, ага... Що ж, якщо хочеш допомогти й боїшся медоносних створінь... — звернувся тоді чоловік до своєї молодої дружини. — Щоб було швидше, нумо разом поливати розсаду, а потім полоти. Я знаю секретні місця, де тих бджілок не буде. А якщо й будуть, то я тебе від них зумію захистити.

Такий план юній діві сподобався, тож вона схвалила його кивком голови та осяйною усмішкою. Втім подумки вона не зовсім розуміла, чим тут може допомогти Василю. Він і сам наче непогано зі шлангом справляється...

Однак Василь знав, що робити. Розуміючи, що за кожним його кроком уважно стежили, він навмисно свій великий палець вставив у прорізь шланги, розсіюючи воду на велику відстань. Промовив до Віки, хизуючись навичкою:

— Бачиш, як вмію?

— Угу... Ти ще той фонтан, — розсміялась красуня і навіть окуляри зняла.

І раптом:

— Ти теж зараз так робити будеш, —  здивував так здивував промовленим Василь.

— А я не вмію, – знітилась Вікуля. — Я ж не сільська — я міська чікуля, — додала, щоб про факт із її біографії чоловік не забував.

— Доведеться вчитись, бо у мене пальці змерзли — скоро відваляться. Але ж ти не дозволиш цьому статися? Мої пальці ще можуть знадобитися, — зауважив Василь і підморгнув дружині, думаючи про свою роботу та хобі, а потім спіймав подив, бо Віка закашлялась. — Що сталося? Щось у рота залетіло? Мушкарня? — проявив тривогу, поки дівчина почала кашляти ще сильніше. — Вік?.. Вік!

Але Віка не відповіла. І тому, з переляку, від того що бідне дівча зігнулось удвоє і з маленького ротика почали лунали якісь незрозумілі, а часом і жахливі, звуки, Василь, переймаючись, поспішив їй на поміч. Але через метушливість і необачність, замість того, щоб кинути шланг, він його навів... на Віку... І всього лиш на кілька секундочок її облив!

...Але хоч купання було секундним, а верещання вийшло хвилинне... І вереск дівчиська був пронизливішим, ніж у різаного поросяти...

— Дурень чи що?! Вода крижана! — облаяла мить потому горе-рятувальника дівчина, дивлячись на яку тепер не скажеш, що їй зле. А от, що вона стерво зле, цілком можна сказати, з огляду на її обурення: — Чому ти це зробив?