17. Вісник, танцюрист і бійка.

Василь не одразу помітив зникнення своєї молодої дружини. Хоча це й зрозуміло. Він навіть не помітив і не зрозумів, як танець у "хустиночку" перетворився у танець з тещею, в останньому з яких саме він був головним виконавцем! Що вже казати про юну, тендітну, сором'язливу, тиху та маленьку Віку? Зате, коли відсутність головної квіточки дійства Вася все ж помітив — він ледь шию не скрутив, вишукуючи її!

— А Віка пішла переодягатися? Знову? Наскільки я знаю, в оренду брали дві сукні... Буде ще третя? — запитав він у захеканої, але задоволеної, Єви, з якою щойно кружляв у танці під пісню про тещу.

— Ні, ніяких нових переодягань... — почала й собі шукати доньку запальна білявка.

— Що шукаєш, братику? Чи, радше, кого? — тут, як тут чомусь з'явився єдиний син рідної сестри матері Василя.

Наречений почав переминатися з ноги на ногу, всім своїм єством показавши, що занервував.

— Ти? — хмикнувши спитав у двоюрідного брата.

— Я, — самовпевнено посміхнувся той.

— Сам? — ще одне запитання поставив молодий.

— Не зовсім, — немов граючи, відказав Стас.

— Де? — промайнули погрозливі нотки у голосі Василя.

— Так тобі я й сказав! — зареготав Станіслав.

— Скільки? — прийняв Лебединський неминучу реальність.

— Багато, — не поступався владою кузен.

— Що хочеш?

— Стоп! Про що ви говорите?! — втрутилась раптом у загадкову для неї бесіду Єва, бо хоч вона й раділа за братів і їх вміння розуміти з півслова один одного, але їй теж було цікаво про що мова.

Василь, скрушно зітхнувши, викликався сам все пояснити першим:

— Віку вкрали.

Єві знадобились десять секунд на те, щоб проаналізувати почуте... Потім ще двадцять на те, щоб намалювати емоції переляку на обличчі... І ще п'ять на те, щоб почати бити на сполох.

— Віку? Мою?! Як вкрали? Хто?! Це як взагалі називається?!

— Спокійно. Це традиція, — заспокоїв тещу Вася, хоча сам мав проблеми з цим.

— Угу, — прокліпала на Василя Єва. — Може я чого не розумію? Все-таки, лише трохи більше як десять років в Україні живу... Ану поясни! Ти за національністю українець?

— Так, — запевнив зять.

— А чого ж традиції такі варварські?

— Бо так повелось... У перший день весілля крадуть наречену. А другого дня цигани купають батьків у калюжі... До речі, готуйся, тещенька, — не те щоб весело, але з деяким ентузіазмом підморгнув Єві її ровесник зятьок.

— Калюжа? А чому не джакузі? Я у калюжу не хочу...

— Та може й не у калюжу цигани викинуть. Я не знаю! Може у ставок...

— Ага. Отже, цигани, викрадення... Ставок... І танці під "Сім сорок"... Якесь інтернаціональне весілля виходить... — зробила висновок білява містянка. І не змінюючи вираз подиву на обличчі спитала: — Так, а з Вікусею моєю що? Її повернуть? Яка ступінь серйозності ситуації? У поліцію телефонувати?

— Так вся поліція гуляє тут. Це раз... Ну а по-друге... — зітхнув і глипнув зле на Стаса Вася. — А Віку треба викупити.

— Так вже ж викупляли її сьогодні! — не припиняла дивуватись розпашіла від танців блондинка. — Тьфу ти! Оце я продешевила! Я ж тобі Вікусю задарма віддала! Знала б, що її тут будуть стільки разів викупляти — сама б і вкрала!

— А батькам красти молоду не можна, — вліз третім у балачки Станіслав, котрий вже почав сумувати, чекаючи.

— А як красти не можна, то й викупляти, мабуть, теж справа не батьківська? — несподівано знайшла хоч якийсь позитив у ситуації Єва, тіло якої знову рвалося у танець. — Отже, так! Васьок, роби, що хочеш, але доньку мою поверни!

— Не переймайтесь! Я особисто прослідкую, щоб він зробив усе, що зможе, — услід Єві вигукнув Василів брат. І потім звернувся, посміхаючись, до самого Василя: — А гарних дівчаток ти собі відхопив. От тільки я не розумію, чому за дружину таку молоденьку, як та картопелька на Трійцю, дівку взяв? Логічніше було її мамцю під вінець повести. А Віка вона ж маненька... Чи це у тебе, брате, якийсь комплекс неповноцінності чи заскок? Чи, можливо, ти їх обох..?

— ...Стасе, "можливалка" ще не виросла, щоб ти "можливкав" мені тут! — емоційно вибухнув, що той Везувій, Вася.

— Я просто поспілкувався трохи з твоєю Вікою...

— ...Стасе, ти закругляйся зі своїми спілкуваннями. Добре? А то я знаю тебе... Не ліз до Віки, гаразд? І до мене теж!

Знаючи свого брата, який змалку прославився у селі своїм велелюбством, Васі зненацька запекло у грудях. Поруч із Вікою Стаса навіть уявляти не захотів!

— Та не агрись ти! Я дівчат у весільних сукнях не знімаю... Проте Богданчик знайшов з нею більше спільних тем,  — частково знущаючись і сміючись, зумів зачепити почуття нареченого його кузен, бачачи, як того аж зсередини розриває.

— А може скоротиш свою промову, Стасику? Кажи, що хочеш! — гаркнув Василь, відчувши щось дуже схоже на ревнощі, які обпікали свідомість.

— Я лише посланець... Ну майже, — продовжував хихотати зухвалий молодик. — Зараз влаштую перемовини. Гей! Народ! А ви вже в курсі?! — заволав на всю потужність свого голосу. — Наш молодий такий неуважний, яких ще пошукати треба! Уявіть тільки! Він загубив молоду! Вже годину її шукає, а відшукати не може! Покарати його за це ніхто не хоче?!