16. Взаєморозуміння, глітер і кисломолочний сир.

— ...Двісті сорок три. Двісті сорок п'ять. Двісті сорок... П'ять чи шість?.. Чи три?.. Тьфу ти! Збилась! — рахувала Ольга Миколаївна, але махнула на відлік рукою.

— О! У нас переможець лічби! Ви ще довго протримались. Я злетіла з рахунку ще після ста десяти, — поаплодувала їй Єва, котра сиділа з правого боку від свахи.

— Головне, що вони ще тримаються, — зробила Ольга рух головою у бік молодят, які досі цілувалися після першого весільного "Гірко". — Не знаю, як у них, а в мене вже язик заплутався — страх один.

— То займіть свій язик іншою справою. Як і всі інші. Ось фарширований перчик такий смачний! Ммм, — простогнала від задоволення Єва, запихаючи смакоту за обидві щоки.

Ольга Миколаївна усміхнулась Єві. А потім окинула поглядом великий зал, який переробляли спеціально для весілля наймані працівники ще задовго до початку свята. І оскільки всі гості торохкотіли столовим приладдям з набитими різними стравами ротами, розширила усмішку.

Втім, жінка солідного віку сама не нагнулась над тарілкою. Від хвилювання їй ще не лізло ні крихти канапе у горло. Хіба що тільки наливочка... Ользі, котра звикла все завжди контролювати, треба було пересвідчитись, що святкування відбувається на вищому рівні й що гості за її спинами лише заздрісно та похвально відгукнуться про організацію заходу. І не тільки. Задля цього вона знову звернула увагу на молодят, які досі цілувалися.

— Свахо, а наші дітки разом дуже гармонійно виглядають, — адресувала темноволоса пані фразу матері своєї вже офіційної невістки.

Єва відкусивши шматочок хліба, скосила погляд туди ж, куди й Ольга. Гордо промовила:

— Надзвичайно гарна пара. І в них, здається, чудове взаєморозуміння.

— Як ще у них від того взаєморозуміння губи не болять? Аби не перестаралися. Їм же сьогодні ще взаєморозумітися та й взаєморозумітися треба, — засміялась пані Лебединська.

— А ви не хвилюйтесь за це.  Було б гірше, якби взаєморозумітися не хотіли. А так... — легенько штурхнула своїм плечем, плече жінки білявка, після чого обидві мами, сяючи від тріумфу, перезирнулись і потягнулись до смачних страв, саме за мить, як феєричне шоу "взаєморозуміння" нарешті завершилось.

Однак, для когось все ще тільки починалося...

Розімкнувши свої вуста з вустами нареченого, Віка з певними труднощами намацала позаду себе стілець та сіла на нього. Ноги тремтіли, як і вона вся сама, перед очима літали зірочки, а в її голівоньці кружляло колами лише одне питання. Як після цього дивитися Васі в очі?!.

Втім, якби дівчина знала, настільки Вася відчував себе у цей момент... щасливим, можливо б і не переймалась через це.

Вони майже одночасно сіли та, нарешті, доторкнулись до їжі, коли всі гості свята вже давно втамували свій голод. Але яка там їжа? Лише для пристойності вони поклали якусь нарізку у свої тарілки, але до неї так і не доторкнулись. У наречених відтепер з'явився свій специфічний дефіцит, адже обом до біса було комфортно та добре згорати у полум'ї раптової пристрасної близькості. Яка там скутість чи ніяковіння? Все це було для них позаду. Лишилась лиш одна суцільна ейфорія...

Однак, це ж усього лише ейфорія, а не безпам'ятство й тому вони обоє ще добре усвідомлювали, що змушені виконувати такі дії суто заради домовленості, а не для задоволення. Й відтак це все лиш гра на публіку...

Проте у глибині душі наречені відчули те саме непідробне задоволення. Ба більше, воно несвідомо малювалось на їх розгублених, але водночас замріяних виразах обличчя. І свідок Юрко його, певно, й помітив і тому вирішив продовжити хвилинку блаженства молодят.

— Ну що, любі гості? Не знаю, як ви, а я вже й захляв. Перепочили й може досить? Між першою та другою, як то кажуть... — промовив Юрко вельми гучно та експресивно й почав наповнювати келихи молодих новою порцією напоєм із бульбашок.

Всі гості, як один, підтримали Юрка та повторили його дії. А слідом почали кричати улюблене "Гірко"!

Василь зробив затяжний видих. Не квапливо кинув багатозначний погляд на свою дружину. В його солов'їних очах читалась рішучість і шал. А Віка на якісь декілька секунд втратила контроль своєї нижньої щелепи й та дещо відвисла.

— Ще цілуватися?! — боязко глипнула на Василя, коли той підвівся знову на рівні ноги.

— Вік... Треба... — обдав її жаром слів чоловік і подав свою долоню.

Кароока, перш ніж зробити належне, одним махом випила своє шампанське. Байдуже, що вона не вживає його! Винятки ж також бувають. А наповнивши своє нутро рідиною та відвагою панночці стало легше повторити ще не забуті дії.

І знову тремтливі вуста торкнулись грішних вуст. Чоловічі руки владно лягли на дівочу талії, а дівочі на чоловічу шию... І двійко душ затріпотіло від яскравості та насичення емоційних барв. Обоє, вражені глибиною нових, несподіваних почуттів, відчули бажання не зупиняти насолоду.

— Ну що? Рахувати будемо? — запитала мама нареченої у матері нареченого.

— Думаю, то зайве. Не будемо їм заважати, — відповіла їй та. І додала: — Свашко, може на брудершафт? Ти така класна жінка! Як тобі вдається виглядати на двадцять рочків? Поділишся рецептом краси?

— Легко! А ти рецептом наливки? — зустрічний запит мала Єва. — Як раз встигнеш його написати поки наші діточки... взаєморозуміються. Все одно це надовго.