15. Лак, хрещена мама та гіркі напої.

Довга пауза Віки перед нещасним "Так" насторожила Василя. Він боявся, що дівчина передумає брати участь у цій афері та скаже про це саме у найвідповідальніший момент...

Однак, тільки й встиг Вася про це подумати, як його підставна наречена... мало не брикнулась горілиць на підлогу! І тільки завдяки Василевій реакції цього не сталося.

Він підхопив її, мов пір'їнку. Руки торкнулись тонкої талії й безсилих плечей...

Хтось миттєво подав пляшку... шампанського...

— Води ніхто не брав із собою... Може хай буде замість нашатирного спирту? — запропонувала Ольга Миколаївна.

— А хороша ідея! Тут же теж є спирт, — погодився з дружиною Тарас Васильович. І почав розбовтувати пляшку...

Василева широка долоня ковзнула блідою щокою зомлілої юнки. Притримавши голівоньку з фатою своїм плечем, чоловік погодився на такий порятунок. І хоч деякий досвід із надання першої невідкладної допомоги у моменти непритомності Віки у нього мався, але він подумав, що при десятках пар очей це виглядатиме не надто пристойно... Все ж таки, вони навіть ще не одружені... Одначе...

— Отямилась! — перш ніж шипуча рідина скаламутиться, почувся вигук Софи.

Але було вже пізно. Мить — і перед очима Віки пронеслось... не все життя, але велика пробка від шампанського... Буквально в якихось двох сантиметрах від неї...

Знесилені руки миттєво зміцнили. Дівочі пальчики вчепились у чоловіче плече.

— Матінко! — під зойкання зляканої юрби, і собі вигукнула Віка.

— Не вгадала. Не "матінка"... Це мій батько, — хмикнув Василь. — Ти як? Чому тобі погано стало? — звернувся занепокоєно до дівчини у своїх ще міцних обіймах і несвідомо знову пальцями провів по ніжній дівочій щічці.

— Надихалась... Фата... Фак... — простогнала білолиця наречена, увівши нареченого у ступор.

— До чого тут натхнення? І... — пробубнів він.

— Напевно Віка хотіла сказати, що надихалась лаком і тому втратила свідомість... Я їй на кучері та на фату, щоб трималась добре, нанесла багато лаку для волосся, — зрозуміла потуги нареченої Софа та пояснила Василю.

Віка, коли Вася на неї поглянув, кивнула схвально головою. Проте не тому, що Софа сказала все правильно.

"Чорт! І чому він такий вродливий?" — думала, прийшовши до тями, брюнетка у весільній пишній сукні, коли церемонія продовжилась: — "Наступного разу буду знати, що у фіктивні чоловіки брати красенів — це ідея так собі. А то чоловік чоловіком, а закохуватись у нього не можна... Але ж хочеться! І це фа... Це факт!"

Та так занурилась Віка у ці думки, що вдруге ледь не проґавила моменту, коли мала дати згоду на вступ у шлюб! Та добре, що чорт її вчасно смикнув, тобто красунчик Вася.

— Вік? То ти згодна стати моєю дружиною? — ще був напружений Василь. І його мама, й матір Віки. Та й не тільки!

— Та... — озвалась Віка, відвівши погляд від Василя. — Так... Так! — повторила гучніше, бо сама власного голосу не почула.

— Коли так, то прошу свідків розстелити весільний рушник. У народі кажуть: "на рушник стати, на вік друга мати!" — пролунали на фоні прекрасної мелодії виразні слова ведучої церемонії, а Софа з Юрком, що стояли по обидва боки молодят, спритно оживились.

— Ану, ану! Не застуйте мені все видовище, шановні! Хочу подивитись, хто буде головний у сім'ї! — десь позаду молодят посунула кількох роззяв перед собою баба Параскева — найголовніша глядачка.

А десь позаду Параскеви озвався дід Василь:

— Параскевочко, якщо ти про головний біль, то це й без рушника зрозуміло. Це ж почесна роль жінки. У кожній сім'ї.

— Таки треба було тебе зачинити у вольєрі. Тільки початок свята, а ти вже багато гавкаєш, старий, аж на нерви дієш, – пізно усвідомила свою помилку дідова жінка.

Так, через свої буркотіння, баба з дідом, а з ними й інші родичі та гості, які сміялася з поважного подружжя, і проґавили момент, коли молодята синхронно стали на вишитий червоними квітами рушник. Та й самі наречені цей момент, як і наступні кроки розпису, не добре запам'ятали через сильне хвилювання.

Ось обручки їм дали. Ось вони їх, бентежно усміхаючись, натягнули по черзі одне одному на пальці... Дехто, не з першої спроби навіть зробив це, бо мав надто гарний манікюр на довгих нігтях і... діряві долоні. Але добре, що на відміну від цього "когось", його партнер у дитинстві вчився жонглювати камінчиками, а тому зловив золоту обручку ще перед тим, як вона могла впасти та покотитись підлогою...

А далі було закріплення шлюбу підписами, ставлячи який, Віка тішилась, що хоч ручка цього разу від неї не втікає... а тільки дрижить, наче знаходиться в епіцентрі землетрусу. Але ж це вже дрібниці, чи не так!?

— Цієї урочистої хвилини, я оголошую вас чоловіком та дружиною! — незабаром отримало новостворене подружжя свідоцтво про шлюб від церемоніймейстера у руки та рушник, на якому стояло до цього. А слідом і весільні келихи з ігристим напоєм.

— Підніміть це перші келихи, осушіть їх до дна та привітайте одне одного, вже як подружжя, — пролунали слова цереміймейстера, як наказ.

— Вітаю тебе, мій чоловік, Василю, — потисла руку свого нареченого неймовірно гарна, але розхвильована до божевілля Вікторія. — От тільки можна я пити не буду? Я не...