13. Шовковиця, Моцарт і косметичка.

Не так планувала Віка на початку тижня провести останній день травня. Вона збиралась зранку на базар, щоб придбати свіжі ягоди та фрукти, а потім прийти додому та смакувати придбаними вітамінами. Але...

— Вікуся... Вікусь! Вставай, маленька, — збудила її рано-вранці мати натомість.

— Ні... Хочу ще у сідло... До Васі, — ще бувши сонною та досі перебуваючи під враженням від вечірнього катання на коняці, лепетала тихо Віка.

— Прокидайся й буде тобі, і сідло, і Вася! Тільки не брикайся, конячко, бо вже пізно для цього. Ще трішки й Вася чекатиме наречену білі вівтаря...

— У Васі є наречена? А я думала, що тільки конячка, — не могла ніяк розплющити очей Вікторія та й, по правді, не хотіла, бо перед очима так і стояв Вася з оголеним торсом, який показував свою майстерність верхової їзди.

 — Ну якщо наречена не прокинеться зараз і їй не встигне Тата зробити макіяж, то вона буде точно виглядати, як кобила... Але Вікуля ж не хоче бути кобилою? Вікуля, як і Євуля, — красотуля? — не покидала спроб підняти з ліжка юнку матір. — Тож давай, мала, підйом. Допоможи Татку зустріти.

— Ось вам дулі від Вікулі... Яка Тата? Тата у місті... А я у селі... З Васею... — частково усвідомила, ще дрімаючи, хто вона й де вона, Віка та усміхнулась.

— Я її запросила. Тож їде Тата. Ось-ось приїде, щоб найвродливішу наречену ще вродливішою зробити й щоб Вася голову втратив від неї... Як і вона втратила від нього... Вже...

— Ні! Не треба Васю робити безголовим! Краще хай просто без футболки буде... Цього достатньо...

Втупившись у сонну доньку, Єва округлила очі.

— Ого! То ще й весільної ночі не було, а ти вже бачила Васю без одягу?!. — вигукнула від подиву білявка, від чого її донечка аж очі розплющила.

— Та то він... Він показував... — закортіло дівчині виправдатись. Але Єві це було не треба. А от гостю зустріти потребувалось конче.

— ...Показував і молодець! І ти молодець, Вікуль, що ґав не ловиш. А якби ти швидше накинула щось на сорочку та вийшла зі мною надвір зустріти Тату — то взагалі ціни тобі не було б!

Так і вийшло, що єдиним пунктом із планів Віки, що здійснився суботнього дня, — стало поїдання ягід і фруктів, через які у Віки найближчим часом очікувалось вітамінне передозування. Але що зробити, як у селі у теплий сезон вони на кожному кроці? Куди не ступиш, а всюди смачненьке! Як не під ногами, так над головою... Тільки ступила декілька кроків Віка на вулицю — а тут, як тут шовковиця! Стигла, чорна, велика, соковита. Й так вона вабила до себе, скупчившись на розлогому дереві, так флюїдами оскоми на язик і плигала, лоскочучи смакові рецептори, що Віка не встояла... Мимовільно, наче й неохоче, потягнулась за однією... Потім за другою... А там і непомітно сто одну й проковтнула!

— Вікуль, ти хоча б калорії рахуєш? А то так і у весільну сукню не влізеш, — дивилась у момент поглинання смаколика на доньку матір.

— Не хвилюйся. Всюди влізу... Тут просто черв'яків немає, от тому я й напала замість них на це дерево, — одну за одною бубочку хапала з гілочок Вікуля, задравши голову догори та набивала шовковицею повен ротик.

— Скажи, мені тебе зараз розчарувати чи... — хотіла пожартувати над донькою Єва, знаючи, що шкідників і на шовковиці вистачає, але звук автомобільного двигуна їй завадив. — О! Дівки їдуть! — зраділа вона.

— "Дівки"? — перепитала Віка й наминати солодкі плоди аж припинила. — Ти ж казала, що має приїхати тільки Тата.

— Так Тата і їде! А Софа її везе!.. Куди сестри Дараган одна без одної? До того ж тобі дружка потрібна. А Софа ще ніколи за свої тридцять сім дружкою не була! Уявляєш? — сповістила Єва.

— Он як... Що, як дізналась Софа, що весілля у селі, так і вирішила контент собі настругати? — прочитала між слів Віка сказане ненькою, чудово знаючи натуру маминої подруги — косметологині-блогерині. — Ма, а ти хоч спитала у батьків Васі, чи будуть місця для наших гостей на бенкеті?

Єва криво посміхнулась. Місцями навіть винувато.

— Оля Миколаївна сказала, що частина їх ферми, яку вони у святкову залу переробили, на чоловік триста розрахована. А оскільки вони нарахували десь двісті з гаком гостей зі свого боку, то для наших двох VIP персони місця точно знайдуться. Я саме тому Тату й покликала.

– Скільки гостей?! — посеред горла раптом застрягло декілька плодів шовковиці у Віки. А в голові почали кружляти приблизні суми ще не подарованих гостями конвертів... Але юнці вже ніхто не відповів, оскільки поруч з ними зупинився червоний автомобіль.

— То он де нашу жабку-мандрівницю занесло! Ледь знайшли дорогу, — привіталась поцілунком у щічку з нею новоявлена подруга, з волоссям, каштанового кольору середньої довжини та досить апетитними, широкими та круглими формами тіла.

— Софа, ти як завжди. Тільки свої руки простягнула до мене, а вже у болюче місце... Якби ти знала, як ця жабка наморилася! — пожалілася, обіймаючи професійну косметологиню, Єва.

— Жабка, наскільки мені відомо, ти ще не стрибала у ліжка місцевих мачо. То ж з якого дива ти наморилась? — з'явилась тієї ж миті й друга темноволоса молодша сестриця з автівки. Але її увага швидко перемкнулася на доньку подруги: — Я щось не зрозуміла. Вікуша, а що макіяж уже не треба? Ти й сама впоралась?