11. Часничниця звичайна, десерт із м'ясом і рабство.

— ...Може досить настанов? — уривався терпець Віки після годинного монологу Єви, що вона й слова не дала більше вимовити їй. — Я вже давно зрозуміла, який Вася молодець і що за такого чоловіка потрібно триматись... І як триматись та за що триматись теж зрозуміла! — вигукнула. А коли помітила, що мама рота розкрила, додала: — І що бажано якомога швидше пересісти з його рук на шию та звісити ніжки теж!

Єва підняла вгору свої брови та склала губи тонкою лінією. Зітхнула важко.

Зітхнула, зрадівши мовчанню, й Віка. Але замість переможного таночка вона відвернулась до люстерка й продовжила наносити рум'яна на лице.

Єва натомість гепнулась своєю красою, шістдесяти кілограмовою, на крісло, яке миттєво скрипнуло під нею... Ще раз шумно зітхнула...

— Сподіваюсь, ти хоч раз дослухаєшся матері. А не так, як завжди... Я ж тобі мудрість всю мою передати хочу.

— Та тому я й рідко коли дослухуюсь твоєї мудрості... Бо її вкрай мало...

— Я ж серйозно, Вікусь... Хочу, як краще для тебе! — нервово чмихнула Єва. — Он диви, яка у Васі гарна та велика сім'я!.. Ще й мають все, що треба для душі й життя... Дві хати, ванну у будинку... Ще й з біде! От де ти таке бачила, щоб десь у Запоріжжі у квартирі було біде?

— Ага... А життя без біде — то біда... Зате до біде додається бонусом достобіса гектарів землі, на якій можна й ноги простягнути... — вклала рум'яна дівчина у свою косметичку.

— Так то ж добре, що є де ті ноги простягати! Знаєш, коли є своя земля, то це...

— ...Єво, ви тут?! — обірвала розмову доньки й матері баба Параскева, голос якої пролунав гучно ще з передпокоїв. А незабаром і вона сама власною персоною у кімнату, в якій ночувала Віка, заявилась: — Ходіть сюди. Завдання для вас маємо! Часникові стрілки треба позривати. Допоможете? Вася нам велів не чіпати Вікочки, тож одна надія на вас!

Єва з Вікою обмінялись поглядами. От тільки у Віки він був глузливий, а у Єви сповнений туги.

— Та добре... Чом же й не допомогти... Як-не-як зовсім скоро породичаємось... — скрушно відгукнулась блондинка.

— Ой! До чого добрі люди попались нашому Васильчику! Ну то збирайтесь! Чекатиму вас на дворі, — сплеснула у долоні літня пані й круто зробила поворот тулубом. Пішла.

— Он тобі й "гарна сім'я", — розсміялась юна дівчина, коли у кімнаті залишилась лиш вона з мамою. — Ти головне, як будеш ті стріли з часнику зривати, то їх не запускай. А то з твоєю удачею та мудрістю у якогось місцевого земноводного влучиш і муситимеш за нього вийти заміж... Але ж життя не казка — не забувай! Поцілувавши селянина він принцом заморським не стане, а отже існує ризик самій перетворитись у місцеву жабу... До того ж земляну! Бо що ти хочеш?! Село є село! Без землі тут ніяк!.. Та тобі ж подобається, коли є своя земля й коли її багато. Ну то от і матимеш, і де ноги простягнути, і поквакати... До речі, ти знала, що однієї з назв земляної жаби є часничниця*? Не думаєш, що це твоя доля?

Кепкування у свою честь Єва слухала зціпивши зуби. А потім різко підхопилась на ноги.

— Піндюріна ти колись таки довипіндюрюєшся у мене! — образилась вона.

— А що я?! — крикнула голосніше, ніж треба, та, що виявилась несподівано крайньою. — Це хіба я погодилась на пропозицію у "Дії"? Ти сама нас у це село й запроторила. Ну то ось! Що хотіли — те й маєте! Hava nagila** тепер!

— Даруйте, — раптово знову бабин голос з-за дверей пролунав. — Чи то мені почулось, чи... Дівчинко моя, ти що, ще й не хавала й не їла нічого? Як так?! Ніхто не нагодував тебе вечерею?! От паразити! Баба Параскева дасть всім чортів! Але це потім... Ходімо зі мною! Баба тебе нагодує!

Так і настала черга сміятися вже Єві, а Вікі лишалось тільки плакати. Вона ж на дієті й після шести вечора не їсть! Одначе, хіба комусь із Лебединських поясниш цей феномен? А Віка намагалася це зробити...

— Та ні! Ні! Вже й похавала, й поїла... Чого ви так переживаєте? Все добре. Я не голодна!

— Ага, розкажи... Худа он як! Ходімо! Хоча б щось з'їсиш, — все одно була непохитною старенька.

От і довелося темноволосій дівчині о дев'ятнадцятій годині запихатись декількома кілограмами черешні. Ну а що? Вибір у Віки був не великий — або кров'янка, або черешня. Третього не дано — третє, четверте й п'ятдесят четверте не можна чіпати! То на весілля кухарки цілий день і цілу ніч готували!.. І ще готувати будуть...

І от за наказом бабусі Мишко з Сашком принесли кістянку до альтанки для невістки й повсідалися коло неї... Та й вирячились на дівчину, що їй аж незручно стало їсти соковиті бубочки.

— Хлопці, а ви теж може хочете? Беріть! Тут на всіх черешень вистачить! — запропонувала Віка в один прекрасний момент.

— Та ні... Ми черешню самі рвали. І поки рвали, то наїлись... — відказав на це Сашко... Чи Мишко?

— Ага! Знаєш, з дерева найсмачніше, — підтвердив інформацію інший брат-близнюк.

— Он як?.. Не знала... Зазвичай я подібні ласощі у супермаркеті купую, то рвати вже нічого не доводиться, — таке, як похизувалась містянка.

— Класно тобі, — не зводив з неї очей Мишко... Чи Сашко? Хто ж їх розрізнить цих близнюків? Хіба що рідна матір!.. Але й то не факт.

— А це правда, що ти веганка? — поцікавився перегодом другий близнюк у Віки.