10. Робота, слабкість і натяки.

Віка роботи ніколи не цуралась... Просто відлинювати від неї любила... А тут, в якомусь селі, просто неба, перед очима малознайомих та зовсім незнайомих людей з граблями у руках і з посохлим різнотрав'ям під ногами ще спробуй відлинити... Ех! А вона ж думала, що допоможе Василю відкараскатись від колишньої й він її за це відсторонить від праці, або хоча б на вуха присяде та й буде їм за розмовою не до роботи...

– Ага! Так він спить і бачить, якби Вікулічку-красунечку змусити відпочивати... Сподіваюсь, хоч в обіцяних Карпатах відпочину й там для мене не знайдеться заняття, крім як милування природою та СПА, — бурчала собі дівчина, неохоче копирсаючись своїм знаряддям праці у сухій траві.

Але надія вмирає останньою. Однак, оскільки Вікторія до останнього терпіти не вміла, — вигадала вона новий план.

— А що там Василько говорив про ферму? Хм... Ферма, так ферма! Може там хоча б десь сховатись від цього палючого сонця можна, — замислилась вона ще раз уголос, крадькома спостерігаючи за чоловіком. А той спітнів і проміння сонця грайливо торкались його білої футболки, через яку було видно, як напружувались м'язи спини чоловіка...

Віка мимоволі чомусь задивилась на цю картину. Зелений, бур'янистий пагорб, що котився рівною хвилею донизу, ставав гладеньким газоном, щойно Василь заносив над травами свою косу. Його біцепси напружувались від чітких рухів, що нагадували рівномірний хід годинникової стрілки, яку... мов заїло... А сідниці, так і напрошувались у руці..!

— Ех, Вася, Вася... То все мама винна! "Придивись! Придивись!" Та там, якщо придивитись, то й осліпнути можна, — відвела, сміючись тихенько, очі якнайдалі від косаря Віка. — Йому б ще трішки впевненості — то б ціни не було!.. Втім... Він же мені безплатно дістався... Ще й з доплатою, харчами на халяву, ліжко-місцем, відпочинком... Кхм... Ну і роботою, звісно, — пирхнула, сміючись над нестандартністю ситуації.

Кинула, усміхаючись, ще раз хуткий погляд на Василя. Потім ще один... І ще два...

А надивившись і на усміхавшись, брюнетка несвідомо заглибилась у свої думки. А далі зітхнула та моторніше почала згрібати рівні ряди сіна, зовсім не думаючи, що й навіщо вона робить. І навіть за план свій щодо ферми тимчасово забула!

Та якби знала Віка, що її план вже давно не актуальний, то б і не починала думати за нього вдруге, бо Василь... Василь помітив її неодноразові погляди в його бік. І помітив усмішку.

І собі усміхнувся брюнет, міцно тримаючи за держак гостру косу. Проте цього разу, попри те, що його робота вимагає уважності, не перериваючи своїх вимуштруваних рухів, — озирнувся у бік Віки.

І облизнувся... Бо просто губи пересохли! Сонце ж пече! Літо на носі, як-не-як...

А за мить він повернувся обличчям до радіуса роботи своєї коси. Втім з надщасливими очима! І думкою, що присутність дівчини тяжку фізичну працю трансформувала у розвагу.

Хоч Василь Лебединський і був чоловіком сильним і дужим, однак мав він одну слабкість. Втрачав він голову від дівчат, які самі проявляли ініціативу. Саме у таких тому й закохувався.

І яким був його подив, коли збагнув, що фіктивна наречена підглядає за ним не просто так! "Та я їй небайдужий! Втріскалась у мене... Хай мене ранять!" — думав Василь. У його свідомості це було цілком логічно, адже він умів множити два на два, а тому саме закоханістю аргументував дівочі обійми, які ініціювала дівчина вже двічі.

Задоволений Василь, все ще живо ступаючи, легко робив рівні покоси, але це віддаляло його від милої його серцю панночки й тому він дещо сповільнився. Але разом з тим почав безсоромно кидати одинокі позирки на дівку, чия фігура у довгій спідниці та блузці з легкими рукавами, нагадувала йому лебедицю. Такою ж граційною, стрункою та прекрасною вона в його очах була.

І Віка, отямившись від глибокої задуми, раптом теж задивлятись на чоловіка стала...

Так їх погляди й перетнулись...

"То вона заграє зі мною!" — подумав Василь і усміхнувся на всю свою ширину усмішки до Віки.

"Ой! І що це коїться?" — подумала Віка, усміхнувшись через силу, — "Він що, теж про ферму думає? От гад! Все-таки на сінник затягти мене хоче! А втім... Тут же сіна вистачає... Певно так і марить, щоб мене повалити у цю колючу траву й... От безсоромник! Ще й дивиться таким масним поглядом, наче сала об'ївся... Отже, так — план із фермою відпадає. Треба вдати, що мені подобається моя робота."

І містянка почала все активніше та активніше стягувати траву граблями докупи. Та так цим захопилась, що цілу гору з сіна нагребла!.. За якою можна було сховатись від Василя...

А тим часом Василь, дивлячись на працьовитість Віки, лиш і встигав дивуватися та щелепу підіймати з землі. Він і сам вже упрів весь, а вона все гарцює!

"Яка роботяща! Мрія, а не наречена!" — вражався дівочим працелюбством мужчина, прощаючись з іншими косарями, які вже йшли додому. Та оскільки руки й поперек його з часом застогнали в унісон і сонце вже було в зеніті, та й сіна вже вистачало, то подумав чорнобривий, що час і їм додому вертатись — обідати. Саме з такою пропозицією підійшов він до Віки, встромивши косу свою в землю та давши їй спокій.

— Красуню, а чи не здається тобі, що на сьогодні вже досить роботи, а то завтра від кріпатури й ручки не піднімемо у РАЦСі для підпису? — спитав він дещо кокетливо у захеканої Віки.