6. Нормальна пропозиція, коняка та незручні моменти.

— О п'ятій вечора їдемо на село, — сухо сказав Василь, коли в компанії двох панянок вийшов з ательє з пакетами у руках.

— Супер! Буде час зібратись... І до Аліони встигнемо! — весело прощебетала Євуся, та, що вічно молода матуся. — Я вже їй, до речі, написала, вона місця нам звільнила, тож, Вікусь, хутко шукай весільний дизайн нігтиків!

– А без нового манікюру ніяк? — здивувалась Віка.

— Звісно, що ні! Чи ти хочеш, щоб на фотознімках з вашими руками в обручках у тебе був відрослий манікюр?! А на відео з пропозиції був дизайн той самий, що і на весільному манікюрі?! — голосно зачмихала стильна жінка, обурення якої так і вилітало не тільки з рота, а й з очей.

— Я перепрошую, але... Єво, про яке відео з пропозиції ви говорите? — дещо сором'язливо, не зовсім бажаючи втручатись у розмову доньки та матері, відізвався Василь. — Я зробив вашій дочці пропозицію через... "Дію"...

— Я в курсі, — спокійно, навіть трохи байдуже відповіла йому Єва, скорчивши гримасу пихатої всезнайки. — А також мені відомо, що шлюб ваш фіктивний, бо взаємовигідний. Одному треба відпустка, інша дуже хоче в Карпати... Але хіба фіктивний шлюб означає, що нормальна пропозиція руки та серця не потрібна? — заговорила потім з відвертим гнівом. — А, між іншим, моя Вікусічка дівчина вихована, освічена, вродлива. До того ж зі шляхетного та шанованого єврейського роду. Невже у вас є мета збезчестити мою квіточку? Хіба ж вона гідна такого ставлення? Хіба не заслуговує на нормальну, романтичну пропозицію? Це ж її перша у житті пропозиція! І перше у житті весілля!

Віка затамувала дихання... А Василь присоромлено кахикнув, поки очі його забігали дикими полохливими оленятками — то в один, то в другий бік, і наостанок — зачаїлись на асфальті внизу, адже тільки там вони могли сховатись від совісті... І несподівано суворого погляду пані Єви.

— Та я... Та звісно... кхм... заслуговує, — спершу каючись, проговорив він. І потім додав: — У мене це також перше весілля... Я...

Очі Єви непомітно для всіх запалали хитрим блиском, а план у її світлій голівці достиг нечувано швидко, наче ті банани, що були куплені ще зеленими, але покладені у темне місце на декілька днів. Саме тому не дала вона майбутньому зятю ні слова агукнути, ні звуку мугикнути, вигукнувши:

— ...У такому випадку без нормальної пропозиції точно не вийде! А Віка! Ти хочеш ганьби для неї? Нині кожна дівчина, яка себе поважає, публікує свою пропозицію у соціальних мережах! Та як Віка цього не зробить, то що скажуть підписники? Що вона їм покаже? Дулю?

— Але я не збиралась нічого розповідати та публікувати у своїх соціальних мережах! — обірвала генераторку ідей Вікторія.

— Ану циць! Як про свої соц мережі не думаєш, то хоч про материні подумай!.. Я буду все публікувати, — заткнула доньку пані, що звикла бути у трендах соціальних мереж і йти в ногу з часом і молоддю.

Віка, відчувши провину перед чоловіком за поведінку матері, миттєво почервоніла. І якби у цей момент хтось підніс до її щік палець — тут же його і спік би, наче торкнувшись відкритого вогню! І думки її палали теж: "Це вона... перепрацювалась... Стоїть цілий день, нахиливши голову, от певно у голову щось із кров'ю вперемішку й стукнуло... Можна було б і без пропозиції. Мені не принципово".

Зненацька чорнявка замислилась. А що, як взагалі відмовитись від усієї витівки?.. Пропозиція, ранок нареченої у пеньюарі, весільна фотосесія... Це звісно все дивовижно, зворушливо та безумовно гарно, але, коли все це робиться фіктивно, без почуттів, показово — від цього всього аж гидко...

— А чи не занадто багато уваги до цієї фіктивної події? — стала, мов укопана, дівка по центру алеї.

— Циць! Віко, ти чула, що Василь казав про свою сім'ю, коли оплачував прокат суконь? Його батьки фермери! А сам він військовий... Метикуєш? — гаркнула, а потім зашипіла на вухо дочці та, що з білою чуприною. — Фермери — це найавторитетніші люди у селі, після мера. А отже при грошах вони. Не будь дурною!

Віка з шумом видихнула вуглекислий газ ніздрями. Сперечатися з матір'ю було марною справою, але емоції невдоволення вирували десь поміж ребер. Та коли вона відвела очі від жінки, що її народила, — то між ребер і в голові в одну мить виникла та розповзлася нутром порожнеча... Породжена диким зніяковінням...

Василь. Цей врівноважений, щедрий велет у військовій, охайній формі — стояв на одному коліні просто перед нею...

— Ні слова більше! Треба, так треба, — сказав він приречено та зітхнув, простягнувши дівчині букет із п'ятдесяти однієї троянди, який завалявся у нього в багажнику, про що він ледь не забув.

Єва на мить закам'яніла від подиву, але хутко отямилась і занурила свої пальці у задню кишеню джинсів, щоб звідти дістати телефон.

— Інша справа! — стало обличчя Єви задоволеним, як у того кота, якому чухають пузо. — Тільки зачекай, зятьок! Дай відео ввімкну! — віддалилась мерщій від доньки.

Для Віки тим часом все це здавалось казкою... "Та наче і без почуттів... все красиво", — зробила висновок вона в думках. І прийняла букет, на силу втримавши його, зовсім не помічаючи, що неподалік почали скупчуватись перехожі люди, бажаючи подивитись на незабутнє видовище.

— Віко, — почав, після того, як його руки звільнились від квітів, говорити Лебединський. Щоправда, його язик згадав свої традиції: — Віко, я... Віко, ти вродлива, як... Як коняка... Коні ж дуже гарні. Я люблю коней. А ти?.. Словом, Віко, кохання може прийти, а любов ніколи. Тобто пройти...