5. Сукня, капустянка та Євуля-дівуля.

— І яка ціна для прокату оцієї сукні, кажете? — здивовано зсунулись брівки Віки, поки її пальчик тицьнув у блиск білої тканини.

— Три тисячі гривень за добу, — відказала дівчина консультантка, котра сиділа за касою ательє.

— Мда... Не тим я бізнесом займаюсь, — кахикнула Віка, повертаючи своє серце на місце, а очі з орбіт у звичні їх координати.

— Не дивись на ціни. Бери те, що подобається, — пролунав десь позаду дівчини грубуватий голос Василя.

— А ця сукня на прокат точно потрібна? Все-таки шлюб фіктивний. До того ж пропозиція була у "Дії"  отже і реєстрація шлюбу буде в режимі онлайн по відеозв'язку? Для цього я білу сукню й у своїй шафі знайду, — проявила вроджену скромність та, що отримала, хоч і фальшивий, але статус нареченої.

— Ні, ні! — заперечив одразу Василь, той, що наречений. — Онлайн реєстрацію довго чекати. І немає потреби... Я маю у місцевому РАЦСі деякі зв'язки... Тому весілля буде справжнє... І мінімум на три дні... І фотосесія буде. Тому абияка сукня не годиться. Треба найкраще... І вечірня теж. Щоб люди... охали та ахали...

— І вечірню сукню треба обрати?

— Так... Щоб на другий день.

Темноволоса юнка зиркнула на чоловіка з часткою іронії. За годину від наочного знайомства, за який вони встигли перейти на "ти" та обговорити делікатні моменти їх фіктивного шлюбу, Віка вже встигла звикнути до специфічної манери спілкування Василя. Як він сам сказав, це все наслідки військової служби у моменти хвилювання. Але Віка думала, що то вплив села.

Та невміння висловлювати свою думку для дівчини, на щастя ніяк не впливало на загальну оцінку її фіктивного чоловіка. Для неї він здавався цікавою пригодою... на десять днів. Нічого серйозного. Тож яка різниця взагалі як він розмовляє? І скільки що коштує теж. Це ж йому конче необхідне це весілля! Чого їй через це перейматись? Головне, що Василь сплатив суму оренди квартири, як за всі десять діб, а ще відвезе на свято, де столи будуть ломитися від їжі, а потім у гори. Тож хай мекає і бекає, скільки хоче — чи їй з ним потім жити?.. Проте про щедрість чоловіка вона все ж помітку подумки зробила.

— Зрозуміла. Найкраще, отже найкраще, — усміхнулось опісля дівча, розбігавшись очима по плічках із весільними та вечірніми сукнями.

— Ну як зрозуміла... То я піду, — відказав Василь.

— Тобто "підеш"? Куди? А платити хто буде? — все-таки не все зрозуміла Вікторія.

— Та я платитиму... Але є традиція... Наречений не може бачити наречену до весілля... У сукні... Прикмета така... Погана, — затинаючись і намагаючись дивитись кудись собі під ноги, мовив люб'язний Василь.

— Он воно як... Гаразд. То я покличу тебе потім, як вже оберу сукні, — без зайвих зусиль затямила все наречена, хоча й спантеличилась, адже їх пара фіктивна. До чого тут забобони?

І ось, щойно чоловік залишив приміщення, Віка з цікавістю та азартом в очах почала роздивлятись можливі варіанти вбрання. Нова роль, хоч і була для неї спонтанною та незвичною, але панночці вона невимовно подобалась. Вона була з тих дівчат, хто мріяв про весілля та фату, тож тепер, майже отримавши це, дуже раділа події, що ось-ось відбудеться. І дарма, що все це не з причини великого та щирого кохання! Кохання у житті Вікторії вже було, але воно її навчило завжди обирати себе, свій розвиток і ніколи не жертвувати своїми інтересами, часом або чимось матеріальним задарма. Тож роль фіктивної нареченої її цілком влаштовувала.

Та не встигла Віка приміряти хоча б зо три сукні, як до місця, де вона переодягалась, несподівано хтось вдерся...

Віка спершу перелякалась, почувши, як шторка роздягальні розсунулась. Першою думкою її була, що то консультантка. Другою ж, — що то Василь. А що? Бахнути п'ятдесят грамів чогось міцного та осміліти від цього — часу багато не займає. Тому з переляку вона замахала руками і заверещала!

— Куди?! Я вас не кликала! Геть!

— Як це не кликала? — натомість зупинив її "бій зі шторкою" знайомий жіночий голос. — А хто мені писав пів години тому своє місцеперебування? Я тут неподалік була... Думаю, дай заскочу, допоможу тобі визначитись з сукнею, — потягнулася до Віки з поцілунком у щічку білявка.

— А як же твої клієнтки? Що, війки всі закінчилися? — підставила тричі свої щоки зачудована панна.

— Я скасувала всі записи. Ти ж не щодня заміж виходиш! А що це на тобі? — скривилась несподівана група підтримки, окинувши швидким поглядом сукню, що була на дівчині в ту мить. — І це хіба весільна сукня?! Ти нареченою збираєшся бути чи ким? Чого воно таке... ніяке? Я звісно, розумію, що наречений твій хлоп із села, але ж це не привід бути бляклою капустянкою! Ти ж не міль якась там! І не привид. Ти маєш виділятися! Де рюшики, бантики, блиск?!

— А на твою думку, наречена має бути новорічною ялинкою? Ну то вибач. Тут сукні з гірляндою або неонами немає. Я вже всі передивилась, — не зрозуміла критики дівчина у білому приталеному гіпюрі, дивлячись на себе у дзеркало на весь зріст.

Та хіба до думки дев'ятнадцятирічної хтось міг би дослухатись? Вона ж ще зовсім юна, життя ще не пізнала, суконь мільйон не переміряла, заміж жодного разу не сходила. Тому перед нею постало напрочуд важке завдання:

— Ось! Подивись! Ця бежево-молочна фатинова з квітами на плечах має глибоке декольте, а ще довгий виріз для ніжки. Для весільної фотосесії — ідеально! А ця атласна сукня, хоч не така пишна, але у неї ті ж самі плюси. Декольте та виріз must have для твоєї фігури!.. А ось ця, з корсетом на шнурівці, хоч і з рукавами та не така ефектна, але подивись, як вона мерехтить! Таке враження, наче її окропили пилком фей! І вона така пишнюча! Яка тобі подобається більше? — з захватом торкалась кожної запропонованої сукні білява порадниця.