Глава 39.1

— Це ж очевидно, невже ви не зрозуміли? — на обличчі канцлера застигло щире здивування. — Упевнений, енья Колті та леді Вів'єн помітили те, що залишили поза увагою доблесні служителі закону. Канцлер уперся в мене жорстким, вимогливим поглядом. Ну ні, свідчити про те, у чому я не впевнена, я точно не стану. Утім, канцлер і не чекав відповіді. — Ревнощі, — театральності цієї паузи, позаздрив би і Станіславський. — Леді була закохана в іншого чоловіка, Раяна Еллінгтона. Ба більше: вона чекала на дитину, — його палець ткнув в Еда. — Бастарда, якого збиралася народити без шлюбу, наче повія.

— Стеж за словами, — Ед стиснув кулаки, борючись із хвилею люті.

— Я і стежу. Але твоя мати, Едвард Лодлі, була нічим не кращою за інших пустоголових вісімнадцятирічних красунь. Уже потім ми дізналися, що Раян познайомився з нею набагато раніше того злощасного балу і приховав це від усіх. Можливо, запримітив її під час підготовки до вступу в університет або пізніше, на складанні іспитів. Однак викладачам заборонено крутити шашні з адептами. Престиж професії передбачає, що в тих, хто готує майбутнє країни, вистачає мізків тримати руки й хіть при собі, — осклабився він.  — Так от, Елейн не була ідеальною, зовсім ні. Того вечора вона фліртувала з Кредігусом не заради уваги принца, а щоб змусити Раян ревнувати.

Вже не знаю, що за кішка пробігла між ними, а може, у всьому винна звичайна бабська самозакоханість. Елейн знала, що Раян не посміє затіяти публічну сварку, і вчинила, як типова дівиця, що набиває собі ціну: пів вечора танцювала з принцом, дозволяла залицятися до себе, мліла і рум'янилася від компліментів, сказаних на вушко. Словом, брала від життя все, що могла.

Треба визнати, вона справді була привабливою. Чарівна, сміхотлива, гостра на язик. Чи варто дивуватися, що через кілька годин його високість уже не помічав нікого, крім цієї білявої бестії? 

Дивно, але просочену презирством і сарказмом тираду король вислухав абсолютно байдуже. Едвард — злився, я — аж тремтіла, усвідомлюючі масштаб трагедії, та Кредігус зберігав цілковите мовчання.

— А що Раян? — тихо запитала я.

— Пив, — сухо відгукнувся канцлер. — Утім, як і всі ми. Келих за келихом. І злився, але мовчав, і ставав похмурішим із кожною годиною. Після чергового танцю він схопив дівчину за руку і, заявивши, що їй вже достатньо розваг, спробував змусити їхати додому. Але його високість запропонував прогулятися до храму — і все пішло під укіс, — канцлер опустив очі та глибоко зітхнув. — На ранок, коли хміль минув, його високість згадав усі ті гострі фразочки й погляди та зрозумів, хто ж став його щасливим суперником. Через помсту за розбите серце він викрив колишнього друга, позбавив його життя, а після — стер цей факт з історії Ареону.

Слухачі в храмі вражено замовкли. Губи короля спотворила зла усмішка.

— Припустимо, але... Не сходиться, — похитав головою еньян Колті. — Навіщо його високості галас, якщо можна вирішити делікатну справу тихо? Власноруч, силами батька та закону або просто найнявши вбивцю?  

Лорд Луїс аж повітрям поперхнувся:

— У вас вистачає нахабства стверджувати, що я брешу?

Еньян Колті демонстративно повернувся до світла, дозволяючи всім розгледіти понівечене обличчя, поправив рукава сюртука, відкриваючи металеву руку, і відповів:

— Лорд канцлер, з усією повагою. Я присвятив розслідуванням злочинів усе свідоме життя, віддав справі боротьби за справедливість не тільки найкращі роки, а й здоров'я. Я не звик закривати очі на очевидні факти. А вони говорять про те, що поки що ми знаємо неповну, дуже неповну версію подій.

Він повернувся до нас із королем:

— Ваша величносте. Вам є, чим доповнити сказане, чи хочете дочекатися офіційних звинувачень від ради?

Треба віддати належне, Кредігус тримався з гідністю і навіть у цій ситуації виглядав більш спокійним і впевненим, ніж канцлер.

— Що ж ти замовк, Луїсе? — у його голосі почулися відверто знущальні нотки. — Розкажи поважним слухачам історію до кінця, впевнений, вони оцінять іронію того, що сталося.

Канцлер якось одразу втратив половину своєї впевненості й вимовив несподівано квапливо:

— Я не збрехав, присягаюся життям.

— Але промовчав. Про те, що саме ти оприлюднив відомості про здібності Раяна Еллінгтона, сповістив газети, раду Архітекторів і міністрів. Ти дав свідчення, поставив під удар життя друга, престиж корони і мою репутацію. 

— Я розповів правду! — розлютився Луїс. — Правду! 

— От тільки з якою метою? — усміхнувся король, складаючи руки на грудях. — І не смій стверджувати, що захищав закон. Ти трясся за своє місце біля трону, боявся, що Раян випередить тебе, стане моєю правою рукою і другою людиною в королівстві. І повір, вибираючи між вами двома, я б вибрав його. Так, він був магом часу, але, крім забороненого дару, мав те, про що ти й гадки не маєш: совість, Луїсе. 

— Не я підписав указ про арешт. Не я віддав наказ про страту друга, — отруйно відгукнувся Гейб.

— Не ти, це факт. Просто тому, що не міг. Але зміг змусити мене зробити це. Спритно скористався ситуацією, не пошкодував заради особистої вигоди навіть наївну закохану дівчинку. 

— Я всього лише озвучив факти. А ти... Ти став монстром, справжнісіньким чудовиськом. Доля не дарма відмовила тобі в спадкоємцях, вважай це розплатою за зраду.

— Кумедно, як змінюються смисли вчинків, коли знаєш їхні справжні мотиви, — король навіть не намагався приховати глузування і знущального тону, і від цього по шкірі побіг холодок. Кредігус не відчував себе переможеним, навпаки, він йшов в атаку, хоча, здавалося б, саме час здатися і прийняти поразку. — Я не монстр, Луїсе, і ніколи ним не був, на відміну від тебе. Та я обрав закон, а не почуття, як і належить майбутньому королю. І завжди обиратиму закон. — Раптово він обернувся до нас з Едвардом, і мене буквально пересмикнуло від відчуття скорої біди. — Ви двоє, напевно, думаєте, я каюся в тому, що зробив із Раяном Еллінгтоном, або в тому, що стер спогади про нього? Але правда вас здивує: я мусив вчинити так, і я зроблю так знову, хоч би як важко це було, хоч би скільки сил для цього не знадобилося. Прояви я належну кмітливість і наполегливість раніше, все закінчилося б двадцять вісім років тому. На жаль, мені не вистачило досвіду і знань, я схибив. Підставив спину негідникові, не довів розпочате до кінця, дозволив дівчині перехитрити мене і приховати наслідки небезпечного зв'язку з магом часу. Не Раян Еллінгтон, не Луїс Гейб, а ти, Едвард Лодлі, відібрав у мене Елейн. Ти — прикра помилка, зайва деталь механізму, той, кого взагалі не мало існувати. Бо Елейн була моєю долею, моїм першим та єдиним коханням. Коханням по-королівськи.