Глава 38.1

Цей крик змусив усіх у храмі здивовано озирнутися, а я буквально осіла на тремтячих ногах, розуміючи, що вдасться пожити ще трохи. Ну, хоч кілька хвилин, уже непогано.

Натовп розійшовся в сторони, пропускаючи вперед цілу делегацію: його величність Кредигуса Мейба П'ятого, канцлера Луїса Гейба і чоловік десять їхньої свити. Король підняв руку — і варта зупинила атаку, тільки перша шеренга завмерла з піднятою зброєю.

— Що тут відбувається? Чому злочинців ще не затримано? — гострий погляд пройшовся активованим колом, завмерлими напівпрозорими фігурами, мерехтливою магічною сіткою, потім зачепився за кристал над вівтарем, і, присягаюся, очі короля буквально потемніли від гніву. — Схопити їх, негайно.

— Нікому не рухатися! — рявкнула я раптово осиплим голосом, дослівно повторюючи дурну кіношну фразу. Блефувати, так із розмахом! — Інакше підірву дах. Ви знаєте, ви все бачили, я вже майже зробила це нещодавно, зачепите нас — і загинемо разом.

Ох і маячня, я ж вдихнути не встигну, як мене прошиє з десяток болтів. Ось тільки, як казав Ед, не можна показувати слабкість. Не смикатися, не відводити погляд, не посміхатися, але й не затискатися. Я розправила плечі, гордо підняла голову і зробила крок уперед, пустивши для більшого ефекту по заклинанню кілька бігунків. Нехай дивляться, а заодно оцінюють масштаб загрози: я все ще контролюю магію, нехай не свою, але кого це хвилює?

— Один невірний рух — і я зруйную структуру, без якої храм складеться, як картковий будиночок.

Король повернувся до мене, чудово розуміючи, що я брешу, але не наважуючись визнати, що минулого разу руйнацією керувала не я. Він впився в мене поглядом, наче зграя п'явок у випадкову жертву, вишукуючи найменші ознаки слабкості. Кров ударила у скроні важким молотом, шлунок болісно звело, але неймовірним зусиллям волі я змусила себе стояти нерухомо. Кредігус вимушено кинув вартовим:

— Не стріляти без мого наказу, — потім повернувся до мене. — Енья Колті, я правий?

— Ваша величність, — сухо відгукнулася я, роздивляючись впритул немолодого і вже злегка одутлуватого чоловіка, який, втім, лякав до нестями. Сивина на скронях і горда постава надавали йому значущості, проте правильні риси обличчя псував візерунок важких зморшок, яких зазвичай не буває в добродушної і приємної у спілкуванні людини. 

Король демонстративно обвів приміщення рукою і зауважив:

— Вам не втекти звідси вдруге. Погасіть вашу магію і дозвольте варті затримати вас.

— З чого б це? — ох, не так із королями треба розмовляти, зовсім не так. — Поки перевага й удача на моєму боці, тож я диктуватиму умови.

— Перевага, так, — задумливо промовив король і мазнув поглядом по кристалу над вівтарем. — Але удача — дама з норовом і змінює своїх фаворитів страшенно швидко. 

— Не сумніваюся, але зараз вона, як бачите, на моєму боці.

— І чого ж ви хочете, енья Колті? 

— Справедливості та неупередженості, — сперечатися з королем не мало сенсу, але потрібно було змусити людей за його спиною хоч на хвилину засумніватися в правильності того, що відбувається. — Я хочу...

— Я думаю, ми обидва розуміємо, про яку справедливість насправді йдеться, — перебив мене король. — Людина, що так боягузливо сховалася за вашим плечем, Едвард Лодлі, звинувачується в серйозних злочинах. Він маг часу і шахрай, хоча, не приховую, талановитий і зухвалий. Йому вдавалося довгі роки обводити навколо пальця не тільки недосвідчених молодих осіб на кшталт вас, енья Колті, а й мою таємну службу, і мене особисто. Не заважайте затриманню злочинця, і, впевнений, корона зможе виявити до вас поблажливість. 

Я здивовано моргнула, думаючи, що не розчула. Це пропозиція до торгу, чи як? 

— Енья Колті, леді Вів'єн і лорд Хорас, без сумніву, стали жертвами витонченої інтриги і були введені в оману, — король лише злегка підвищив голос, але відлуння донесло його промову до найвіддаленіших куточків храму.

Кредігус безстрашно ступив крізь павутину магії часу, жестом зупиняючи всіх, хто спробував піти слідом, наблизився до мене на відстань кроку. Руху Едварда я не побачила, але відчула його всією шкірою. Ще б на півсантиметра ближче — і Ед пустив би в справу кинджали. Але король зупинився, безпомилково визначивши межу, яку переступати не можна:

— Я пропоную вам угоду, Грейс Колті. Перервіть ритуал — і отримаєте справедливість, про яку мріяли. Точніше, про яку не могли й мріяти, — вимовив він так тихо, що стало зрозуміло: подальша розмова залишиться таємницею для всіх сторонніх.

— І яку ж?

— Не знаю, що обіцяв вам цей чоловік: гроші, славу, титул, а може, змінене минуле або шанс виправити колишні помилки. Знаю лише, що цього не буде, як не було нічого подібного вже майже чотириста років. Я не допущу. Магія часу має бути знищена разом зі своїм носієм і його спільниками. Якщо якимось дивом вам вдасться втекти, решту днів ви і ваші друзі проведете у вічній тривозі і поневіряннях від одного укриття до іншого. Закон не залишить вас у спокої, але я залишу, — він зробив тривалу паузу, даючи мені змогу відчути важливість погрози і спокусливість пропозиції, яка з'явилася незабаром: — Я добре знаю вас, енья Колті, поцікавився подробицями вашої біографії. Так ось: ні факт помилкової співпраці зі злочинцем, ні скандал в академії, ні сумнівна поява в цьому світі більше не затьмарять ваше життя. Усе буде стерто з пам'яті та історії Ареона. Ви ж залишитеся. Молода, приваблива, здібна і забезпечена леді з унікальним магічним даром. Ви мріяли про престижну роботу і місце помічника Архітектора? Це цілком можна влаштувати, і ви не маєте доводити, що варті цього. Ваші друзі будуть виправдані й отримають повне прощення, їхню репутацію буде врятовано, а майбутнє — забезпечено. Приберіть магію, віддайте мені артефакт — і все забудеться, наче поганий сон.

У його голосі було стільки впевненості й непохитності, що на мить я здригнулася. Не тому, що повірила його словам, а від усвідомлення того, що могла б повірити. Відступити в останню мить, здатися і зробити найбільшу дурість у житті в обмін на якісь дрібниці. Посада? Схвалення колишніх однокурсників? Репутація в очах натовпу?