Глава 36.1

Спершу чоловіки перенесли до входу кілька важких дерев'яних лавок для гостей, забарикадувавши головні двері. Дверцята за вівтарем виявилися зачиненими, підперти їх чимось не вдалося, занадто вузькою була ніша, та й відчинялася стулка назовні. Часу возитися з цим дріб'язком не було, і Хорас почав розставляти щити, а Ві — заготовки для ілюзій. Я ж, мов зачарована, рушила до самого серця храму, туди, де в напівтемряві мерехтіло золотом і міддю Коло Передбачень, Ед мовчазною тінню рушив слідом.

Дивитися на те, що залишилося від чудового купола і могутніх стін, було майже фізично боляче. Архітектори, звісно, підлатали магічну структуру, але відновленням вітражів, фресок і різьблених прикрас ніхто займатися не став. Так, прибрали з проходу найбільші шматки каменю, змели осколки до купи — і на тому заспокоїлася. 

— Моторошно, як згадаю, — голос Ві повернув мене в реальність. — І скандал, і перевірку, і все інше... Як думаєш, його ще можна змусити працювати?

— Скоро дізнаємося.

Я рішуче зчепила зуби і стала виймати з підпросторового сховища потрібні інструменти. Так, керувати магією можна і на чистій інтуїції, але, пам'ятаю, того разу і механізму дісталося, а отже, набір інструментів і шестерень найрізноманітніших розмірів може стати в пригоді.

— А як його активувати? — напружено уточнив Гейб, підходячи ближче, але розумно не поспішаючи лізти вперед.

— Як і будь-який інший механізм, згідно з інструкцією.

Я пройшла у вівтарну частину будови і пошукала потрібні вимикачі. Все як у моєму світі: кілька кнопок, кілька кругових переривників. Ось тільки частина з них вперто не бажала провертатися.

— Давай я, — рука Еда лягла поверх моєї якраз тоді, коли я вже всерйоз почала турбуватися, що механізм заклинило. — Що треба робити? Магією чи як?

— Ні, поки що просто повернути за годинниковою стрілкою. Ось цим символом угору, до клацання.

Коло передбачень здригнулося. Малюнками, вибитими в камені мідними й золотими прожилками, прокотився спалах, потім масивний пласт мармуру підвівся над підлогою і повільно-повільно почав обертання. 

— Ем, того разу було з іскрами та іншим усяким, — зауважила Ві. — Він точно працює?

— Так, ми поки що запустили тільки рух. Якщо хтось хоче покататися на дитячій карусельці — ласкаво прошу, поки безпечно, — я практично вляглася на підлогу, розглядаючи механізм і прислухаючись до його роботи. Ні, здається, все чисто: ні стукотів, ні деренчання, нічого не тріщить і не заїдає, рух плавний. Що ж, хоч тут пощастило. 

— Чудово, а тепер відійдіть, будь ласка, подалі.

Вівтарний камінь, як і обіцяла книга, був чимось на кшталт пульта управління. Бічна поверхня його виявилася вкрита десятками дрібних знаків, на жаль, абсолютно незнайомих. Довелося судорожно шукати збіги з тим, що було зображено на сторінках.

— Кажете, заборонено вивчати і відтворювати магію часу і таке інше, — пробурчала собі під ніс, — а що тоді, скажіть на милість, роблять служителі храму під час церемонії? Молитви співають? Чорт забирай, вони керують цим пристроєм. А якщо можуть вони, значить, і я впораюся.

Підібрати необхідну комбінацію мені вдалося спроби з п'ятої, але ж вдалося! Виявляється, на символи треба було натискати в певному порядку, тільки тоді вони спрацьовували. 

Коло Передбачень тихо клацнуло, і камінь розділився на кілька частин, розійшовшись точно по металевих лініях.

— От безодня, — вилаявся Гейб. — Знав би, що це паскудство ще й розвалитися піді мною може, ноги б моєї на ній не було.

— Це не паскудство, — тихо видихнула я, — а шедевр стародавніх майстрів. Май повагу. 

— І навіщо цьому шедевру розбиратися? Розвалюватися? Тьху, ти, розділятися.

— Щоб ми мали можливість зробити ось це.

Я протиснулася між фрагментами, що застигли на місці, в самісенькій центр, намагаючись ступати тільки монолітним металевим каркасом, щоб не пошкодити механізм. Акуратно опустилася навпочіпки, розглядаючи відполіровані багаторівневі пластини в центрі:

— Коло Передбачень — надто потужний артефакт, щоб залишити його роботу без запису й аналізу. Це центральне сховище даних, як сказали б у моєму світі, абсолютно неушкоджене. І, здається, чесно працювало всі ці роки, принаймні, я не бачу навіть найменшої ознаки поломки: ні подряпин, ні тріщин, ні окислення від перегріву або хімічного впливу. Залишилося зрозуміти, як витягти звідти дані, але в тому, що це теоретично можливо, немає жодних сумнівів.

Я вийшла з кола і знову зібрала його докупи. Деталі встали на місце мов влиті.

— Думаю, настав час трохи погратися з магією. Усі готові й пам'ятають, що робити в разі несподіванок?

Мої супутники переглянулися і кивнули. Гейб зайняв місце майже в середині залу, Ві — біля колони. Едвард же підійшов зі мною до вівтаря.

— Поклади сюди руку. Я запущу коло на повну потужність, тут навіть спеціальні енергетичні накопичувачі є. Вони мають активувати основну структуру. Начебто.

— Подобається мені твоя впевненість.

— Пожалійся ще.

— Я б не посмів, о великий і жахливий артефакторе.

Непрохана посмішка сама собою торкнулася губ, але я все одно повернулася до роботи. Коло знову почало рухатися, однак цього разу вже з усіма належними театральними ефектами: купою іскор і стовпами світла, які напевно будуть помітними з вулиці, якщо хтось здогадається підвести очі до вибитого скла.

— Зворотний відлік пішов, — Хорас розглядав відблиски, що гуляють по стінах. Сподіваюся, ви знаєте, що робите.