Глава 32.1

Ві примружилася, на обличчі її заграла лукава посмішка:

— Цей твій найманець, Едвард Лодлі, прямо ух, мороз по шкірі від нього біжить. Небезпечний він, сама не знаю чому, але відчуваю шкірою — ох непростий. Чула про нього безліч пліток, не завжди втішних. Очікувала когось нелюдимого, може, різкого грубіяна, а він справляє набагато складніше враження. Маг, зломщик, злочинець, ще й красень. Це ж він допоміг тоді із ключем? Ти не казала, що відшукаєш для пограбування таку цікаву особистість.

 — О! — я мимоволі посміхнулася, згадавши, з чого почалася наша з Едом співпраця. — Тут велике запитання, хто кого найняв.

— Навіть так? А він не сказав, — посміхнулася Ві.

— Боюся спитати, як звучала його версія.

— Ну, у нас було дещо сумбурне знайомство, вдаватися до спогадів було особливо ніколи.

— Тоді скажу так: не вір чуткам, люба подруго. Він зовсім не негідник, а якщо й злочинець, то не більше, ніж ми з тобою. І взагалі, він чуйний. І дбайливий, і… — я замовкла, розуміючи, що говорю зайве.

— Знаєш, що кумедно? — Ві задумливо покрутила в руках чашку. — Ти просто світишся зараз, ніколи тебе такою не бачила. І хвилюєшся за нього дуже зворушливо. Втім, як і він за тебе.

— Вів'єн!

— А що Вів'єн, — вона кліпнула очима і зробила безневинний вираз обличчя. — У всьому треба бачити плюси. Ну маг, ну часу, з ким не буває? Зате чарівний. А в тебе очі горять і рум'яні щоки стають при одній тільки згадці його імені. — Я мимоволі притиснула долоні до обличчя, викликавши веселий смішок у подруги. — Для жінки це важливо. Знаєш, я навіть готова трохи пробачити Хорасу, якщо він справді зробить те, що пообіцяв: очистить вас перед законом і поверне можливість жити нормальним життям.

Я з подивом подивилася на Вів'єн. Куди тільки поділася запекла лють, з якою вона зазвичай згадувала молодшого Гейба?

— А ви з Хорасом…? — я не закінчила фрази, щоб не промовляти надто сміливі слова.

— Ні… Ну, тобто так… Ну, тобто… Ох. — Ві встала і пройшлася по кімнаті, нервово заламуючи пальці. — Назвемо це перемир'ям, гаразд? Він та ще скотиняка, але витяг мене. Двічі. Там, у храмі, я розгубилася по-справжньому, якби не його щити, все закінчилося б вкрай сумно. А потім його втручання дозволило мені вибратися з підвалів. Тільки його, розумієш? Ні канцлер, ні Кредігус за мене не заступилися, навіть батька до мене не пускали. А Хорас прорвався. І забрав мене звідти. Я чудово розумію, що він зробив це здебільшого для себе, але все ж таки… Він міг залишити мене там. Кілька днів у сирій камері зі щурами чи тарганами, десяток допитів — і я б сама йому на шию кинулася, благаючи про порятунок. Але він вчинив інакше — і це збиває з пантелику.

Вона змішалася і замовкла, побоюючись підняти на мене очі. Я підійшла і обняла подругу за плечі. Ві тихенько схлипнула і тицьнулася носом у моє плече.

— Я така дурепа, Грейс, і так злякалася! А тепер мені соромно, що прийняла від нього цю подачку.

— Загалом, я теж прийняла, як бачиш. І це не зовсім подачка. А відчувати подяку за порятунок взагалі-то нормально.

— Але ж він зламав тобі життя і в моє вліз без запрошення.

— А я й не кажу, що ти мусиш його беззаперечно пробачити чи запалати до нього неземною пристрастю. Але й ненавидіти не забов’язана.

— Так, дуже виснажливе почуття. Зрощує у мені щось гидке, чого я взагалі не хочу, — вона зовсім неаристократично витерла ніс рукавом. — Значить, ти не ображаєшся?

— На тебе — ні крапельки, — впевнено заявила я. — На Хораса — ще не вирішила, але, здається, у нього справді є шанс стати не таким, як його батько чи його величність. Залишилося дочекатися, поки наші браві змовники повернуться назад, аби переконатися в цьому особисто.

— Вони обіцяли прийти до опівночі.

Я придушила стогін: ще дві години очікування в невідомості і тривозі! Краще б з ними пішла, хоч би не уявляла собі зараз незрозуміло що.

— Слухай, — Вів'єн струснула головою і раптом підбадьорилася. — Нема чого киснути, пропоную використати цей час з користю. Едвард казав, що ти мріяла про гарячу ванну, здається, зараз вдалий момент. Чиста вода, рожеве мило, м'які рушники, що скажеш?

— Що підкуп — це однозначно твоя сфера діяльності, — тихенько засміялася я. — Якщо на трон сядеш саме ти, на нас чекатимуть дивовижні часи.

— Вони й так на нас чекатимуть, будь певна, точніше, вже дочекалися. Або ми їх.

— Твоя правда. Гаразд, веди вже, гостинна господиня.