Глава 31.1

***

Найсмішніше в ситуації, що склалася, було те, що, схоже, я єдина в нашій компанії поняття не мала, де живе Вів'єн. За час навчання вона жодного разу не покидала стін академії більше, ніж на день-два, гостей у себе не приймала, званих вечорів не влаштовувала. А після навчання… Після мені було трохи не до візитів та раутів.

Ед теж не був бажаним гостем у будинку герцога, але де цей будинок знаходиться, хто його охороняє, які до нього є підходи, де розташовані двері для слуг, і навіть коли слуги розходяться зі служби, знав ідеально. Хорас косився на маркіза більш ніж підозріло, але питання, що висіли у повітрі, так і не поставив.

Візника довелося відпустити за кілька кварталів до особняка. Привіт ще одна довга піша прогулянка, причому цього разу в натовпі, під пильними поглядами патрульних і начебто випадково завмерлих у задумі перехожих.

Навіть під ілюзією мені було не комфортніше, ніж рибині на сковорідці. Від паніки та повного провалу мене врятувала банальна втома. Я безперестанку позіхала, очі злипалися, ноги відчутно гули від перевтоми, і це чудово відволікало від думок про поразку. А коли похилого віку «компаньйонка» запропонувала взяти її під руку, я не стала відмовлятися, практично повиснувши на Еді.

Загалом, судячи з усього, наше тріо не викликало у правоохоронців аж ніякого інтересу: ну матрона, ну її вихованка і ще одна далека родичка, що вічно кривить дуже милі губи в гидливій гримасі. Нудьга та й годі.

— Що ти робиш? — тихо прошепотіла я, помітивши, що Едвард кілька разів немовби випадково впустив на тротуар якісь дрібні кульки.

— Намагаюся забезпечити нам безпечний прохід, — так само тихо відповів він.

Розділилися ми троє на підходах до будинку: ми з Едом попленталися вздовж садової огорожі, а Хорас, вибравши хвилинку і знявши ілюзію, попрямував до центральної брами вже у своєму справжньому вигляді.

— Будьте обережні, — прошепотів він на прощання. — У вас буде буквально кілька секунд, щоб проскочити.

Житло Вів'єн, м'яко кажучи, вражало. Масштабне таке, з химерними прикрасами у вигляді балконів і веж, але ґрунтовністю воно більше нагадувало міську фортецю. Навіть цікаво, як туди взагалі можна потрапити без запрошення?

Крок, ще один, ще. Я не одразу зрозуміла, що за звуки лунають позаду. Хотіла озирнутися, але Ед застережливо стиснув мою руку і потяг далі. За спиною відчутно гримнуло, потягнуло димом. Вартові здивовано обернулися на шум.

— Це те, що я думаю?

Едвард кивнув:

— Не хвилюйся, ніхто не постраждає. Просто світло, дим та інші театральні ефекти.

Запах гару посилився, над дахами будинків піднялися зелено-лілові клуби. Перехожі стривожено загомоніли, дехто з вартових нервово переступав з ноги на ногу й озирався в очікуванні вказівок від начальства. Хорас дістався входу, про щось швидко переговорив з охоронцем у королівській формі. Слів я не розібрала, але син канцлера досить красномовно вказав рукою у бік диму. Вартовий неохоче кивнув і відсторонився, пропускаючи Хораса до будинку.

— Зараз.

Едвард м'яко підштовхнув мене вперед, очима вказавши на непомітну хвіртку, заховану в акуратній зеленій огорожі. І тут вдалині гримнуло вже по-справжньому. Зірвалися з гілок перелякані птахи, пролунав несамовитий жіночий вереск, а потім — брязкіт пожежного дзвону. Охоронці, що чергували навколо особняка герцога, підкоряючись наказу старшого, поспішили на допомогу.

— Бігом!

Двічі повторювати не довелося. Ми прошмигнули за огорожу, поки люди короля залишили вулицю без нагляду. Пригнулися, стрибнули у кущі й причаїлися. Тихо, схоже, нас справді не помітили!

— Знімаємо ілюзії, далі вони лише завадять. І давай туди.

Ед першим продерся через зарості у бік прибудови. Висока, стилізована під чотириповерхову вежу, натомість із вікнами від самої землі. Найнижче з них гостинно відчинилося, показавши нам стривожене обличчя Гейба. Едвард скочив на підвіконня, перехилився, схопив мене за талію й одним ривком затяг нагору. Я охнула, відчувши силу його рук: адже я не пір'їнка, хоч і до бегемотика поки що далеко. Однак схоже, що акробатичні етюди на дахах і трактирні сутички гартують тіло краще за будь-які спортзали.

Ед переніс мене через підвіконня й обережно поставив на підлогу.

— Дякую, далі можу й сама, — я мимоволі посміхнулася, зрозумівши, що він не поспішає відпускати мене на волю.

— Знаю, — ох як мені подобається цей його пустотливий погляд! — Просто виявив такт і виховання, які начебто чемна людина.

— В уроках етикету є розділ допомоги дамам на випадок спільного злому із проникненням?

— Щось схоже здається є.

— Боги милосердні! — пошепки застогнав Хорас, квапливо зачинивши вікно і повертаючи портьєри на законне місце. — Ви за крок від в'язниці чи чогось гіршого, а теревените про якісь дурниці.

— Заздри мовчки, — буркнула я.

— Ідіть мовчки, — не залишився в боргу син канцлера, — гвинтовими сходами нагору. Це взагалі хід із пральні в кімнату для камеристки, суміжну зі спальнею Вів'єн, тож нікого зайвого зустрітися не повинно. А я повернуся на парадні сходи, доки мене не схопилися. — Він розвернувся і зник за поворотом.

Зітхнувши, я оцінила висоту і крутість сходів:

— У заможних будинках спеціально незручні вежі будують із гвинтовими монстрами без бильців, щоб ускладнити життя слугам?

— Вірність традиціям та історичному минулому.

— Ще один привід цінувати свою крамничку: там такого нема й не буде, бо я сама собі господиня. Принаймні була раніше.

— І далі залишишся. Не падай духом від банальної втоми, — Ед підняв моє підборіддя і зазирнув у вічі. — Хочеш, віднесу нагору на руках?

— Хочу, — чесно відповіла я. — Дуже. Але якщо ми підковзнемося на цих кострубатих щаблях і переламаємо собі шиї, то вийде не дуже чемно: прийшли в гості, померли.

— Логічно, — зітхнув він і на мить закопався носом у моє волосся. — А ми люди виховані.