Глава 30.2

Густі вії, повні чуттєві червоні губи, розкішні каштанові локони, округлі груди, пікантно підкреслені неглибоким декольте — шефа-покровителя було справді не впізнати. А що вдієш? Вів'єн робила ці ілюзії для мене, дивно було б замовляти у неї образи вантажників чи різноробів.

Хорас з підозрою дивився на наші обличчя, що перекосилися. Потім опустив погляд на свої тонкі зап'ястя, доторкнувся до нового одягу, обмацав характерні опуклості — і закотив очі до неба:

— Дякую, хоч не роги та хвіст.

Я таки не витримала і пирснула в кулак.

— Ти… Кхм, намагайся не говорити надто голосно. І взагалі, краще пошепки. Думаю, такій красуні можна пробачити деяке хвилювання або списати низький голос на застуду, але... — Едвард щосили намагався зберегти хоча б подобу серйозності.

— Ідіоти, — припечатав Гейб, підхоплюючи спідниці і приміряючись, як би спуститися вниз. — Дуже сподіваюся, що вам обом вистачить розуму не вилазити раніше потрібного.

Треба визнати, спустився він майже так само вправно, як і залазив нагору. Підгадав хвилинку, перемахнув через огорожу, розправив вбрання, пристосувався до невисоких підборів і неквапливою ходою попрямував у потрібний бік. Виглядало це трохи дикувато: носити такі сукні ще треба вміти. Не дай боже хтось придивиться уважніше або вирішить перекинутися з дивною жінкою парою фраз про погоду. Тоді нам усім доведеться несолодко.

Однак Хорасу вистачило розуму поводитися максимально стримано. Ми завмерли нерухомо, стежачи за тим, як крок за кроком син канцлера наближається до мети.

— Думаєш, йому можна вірити? — тихо спитала я Еда.

— Упевнений, що ні, але щиро сподіваюся, що в цю конкретну хвилину ми потрібні йому не менше, ніж він нам.

Не знаю вже, які боги опинилися на нашому боці, але лордові Гейбу вдалося дістатись до екіпажів без пригод.

— Тепер ми, — Ед простягнув руку. — Скільки ще маєш ілюзій?

— Рівно дві: адептка-першокурсниця та заможна дама похилого віку. Ким бажаєш стати?

— Якщо до віку не додаються болі в суглобах і задишка, то все ж таки краще дамою. Не хочу ловити на собі надто зацікавлені чоловічі погляди.

— Гаразд.

З-за повороту виїхав критий візок і неквапливо покотився в наш бік.

— Давай.

Ми поспіхом розгорнули нові образи, повільно пройшли через двір і вибралися на бруківку вже більш пристойним способом, через хвіртку. Ед поправив сиві буклі і сперся на мій лікоть. Дуже сподіваюся, що юна скромниця у супроводі літньої тітоньки — це надто нудно, і наша поява, як і зникнення, пройдуть непоміченими. Повільно і чинно ми рушили подалі від найближчого патруля.

— Не озирайся, — тихо скомандував Ед. — Як дорахую до трьох, готуйся стрибати, я допоможу. Один два…

З-за спини викотився і пригальмував візок, дверцята відчинилися прямо на ходу.

— …Три.

Я схопилася на підніжку першою. Хорас схопив мене за руку і втягнув усередину, візник цокнув і додав ходу, ресори м'яко просіли на невеликій вибоїні. Я озирнулася — і з подивом зрозуміла, що Ед не просто прослизнув за мною, а й спритною підніжкою збив на підлогу лорда Гейба.

— Ти що робиш? — обурено видавив Хорас.

— Вирішую одразу кілька важливих питань, — Едвард діловито заломив руки Хораса за спину і стягнув його зап'ястя тим самим повідком, що колись накидав на мене. — І найважливіше з них — отримання відповідей. — Він підняв Хораса вгору і пнув на сидіння з такою повагою, ніби той був мішком картоплі. — Тож якщо хочеш вибратися з цього воза живим і неушкодженим, варто відповісти максимально чесно та швидко.