Глава 28.2

Еньян Колті лише головою похитав, дивлячись на нас.

— Скажіть, коли закінчите милуватися.

— Що таке «Кохання по-королівськи»? — поцікавилася я, навіть не намагаючись вибратися з обіймів. Ще чого: я потрібна Еду, він мені. Нехай тримає.

— Це питання доведеться ставити не мені, а молодшому Гейбу. Лорд Хорас — ваш ключ до розуміння того, що відбувається. Думаю, він не дарма намагався розшукати Еда, не просто так хотів утримати осторонь тебе, Грейс. Він попередив вас двічі: про нападника за спиною і про кругову завісу, яка виникла за секунду до корони, дав час передихнути і відступити, відтягнувши на себе увагу. З урахуванням того, що він говорив у сховищі, це виглядає більш ніж дивно. Колишні почуття взяли гору?

— Навряд, — пирхнула я. — Він сам по собі каламутніший за міський ставок, нема звідки там взятися коханню великому й чистому, Хорас більше за сіновалами спеціаліст. Хоча… чимось бронебійним у спину не запустив – маємо подякувати.

— Це якраз зрозуміло: активні щити храму не дозволили б, — зауважив Ед. — Жодних атак магією, все як в давні добрі часи: ручками, ніжками, дротиками, кинджалами врешті решт.

— І все-таки королю і канцлеру ви обидва потрібні в катівні або мертвими, а молодшому Гейбу — живими та вільними, — перебив нас Вілл. — На мою думку, вибір союзника очевидний.

— Гадаєте, він зробив ставку на магію часу, щоб здобути цю злощасну корону?

— Не знаю. Але у короля є обов'язки та принципи, а отже, і мотиви знищити вас обох. Ви для нього уособлення хаосу, руйнівники порядку та стабільності, які він має символізувати. Для канцлер  ви прикра перешкода, зайва деталь механізму: викинути та забути. А ось золотий хлопчик майже вільний, він може зіграти по-дорослому.

Ми з Едвардом переглянулись.

— Вирішувати тобі. — Ох, перед ким ти прикидаєшся? Я ж відчуваю, як важко дається тобі цей байдужий тон! — Мені нема чого втрачати, але в тебе все може скластися добре й без мене.

— Не хочу тікати все життя. І шкодувати про незроблене теж не хочу. І залишати тебе. Якщо цей вузол треба розрізати, то давай пошукаємо досить міцні ножиці разом.

Продовжити промову мені не дали, безсовісно закривши вуста поцілунком. Я пискнула і спробувала вирватися — влетить нам зараз від Вілла за недоречну нестримність — але яке там! Хватка Еньяна Лодлі була залізною. Та й, чесно сказати, вже за секунду я відчула, як кров ударила мені в голову, по тілу прокотився вогонь, а проблеми різко зменшилися і втратили свою значущість.

— Кхм ...

Ні ні ні! Ще хоч секунду! Мені так добре в цих обіймах, так чудово легко і безтурботно, так хвилююче і спокусливо!

Але знову, як і тоді в лісі, Едвард схаменувся першим.

— Якщо ви закінчили, — зневажливо зауважив слідчий, — то непогано було б обговорити, що робити далі.

— Треба сховати десь у надійному місці Жоззі та Брема — вони надто мені дорогі, їх можуть використати, щоб тиснути на нас із Едом. А потім йти шукати Хораса і витрушувати з нього всю потрібну інформацію, — мляво перерахувала я, все ще перебуваючи думками в блаженному спокої. — А потім ловити справжнього злочинця і здавати його владі.

— А якщо злочинець — канцлер чи хтось із найвищих магів, може навіть самі Архітектори?

— Тоді ловити Архітекторів і пояснювати їм, як погано грати крапленими картами, та ще й із рукава, — додав Ед.

— Але спершу — Хорас, — довелося потрясти головою, щоб повернути ясність мізкам. — Де він зараз?

— У будинку батька, певна річ.

— Погано, — щиро засмутилася я. — Якби хоч у заміській віллі, там майже немає охорони. У будинок Гейбів так просто не пробратися, а стукати у парадні двері із формулюванням «ми на хвилинку просто поговорити» — самогубство.

— Можемо використати ілюзію, — запропонував Ед. — Зіграємо роль слуг, пройдемо чорним ходом.

— На жаль, потрібних образів у мене немає, а ті, що робила Ві, залишилися в лавці.

— Зробити нові?

— А інгредієнти? Вибач, але я не майстер створення ілюзій із того, що залежалося на полицях комори. Морква, цибуля та картопля — трохи нестандартний склад для зілля. Це Вів'єн у нас фахівець: пара пасів руками, щось нагріти, щось розмішати — далі справа за твоєю фантазією та вмінням правильно описати новий зовнішній вигляд. Я можу лише підправити готове.

— Загалом у вас є все необхідне, — перебив нас еньян Колті. — У кутку шафи на нижній полиці.

Я недовірливо перевела погляд зі слідчого на шафу. Підійшла, розкрила стулки — і вперлася поглядом у дві дуже пузаті валізи. Перша — моя, ще з часів навчання. Друга — із збитими металевими куточками та замком, перев'язаним мотузкою, — безперечно, належав Жоззі. Відкривши його, я з подивом знайшла повний набір інструментів, зілль та заготовок під артефакти, а в моєму — акуратно складений різноманітний одяг, від тонкої куртки з нашивкою академії до кількох змін спідньої білизни. І, бачать боги, не знаю, що тішило більше.

— Так.

Я обернулася і вперла руки в боки:

— Еньян Колті, розвійте мої сумніви: ось це все, — я тицьнула пальцем у валізи, — і той смачний яблучний пиріг, що стоїть на кухні, прийшли до вас у гості своїм ходом?

— Навіщо ж своїм, — та з Вілла б чудовий йог вийшов: незворушний і блаженний, — кур'єр приніс сьогодні ввечері. Одразу як Брема з Жоззі відпустили додому, і з'явився.

— Тобто, — щоки обпалило від сорому, — мій бухгалтер копирсався в купі жіночих панталон?

— Запитаєш сама, коли вони з сиреною повернуться з несподіваної подорожі.

— Якої ще подорожі?

— Тієї, що їм організувала матінка Роза та майстер Шестопер, зрозуміло. Подивися уважно, тобі листа залишили.

Ед засміявся першим. Спочатку тихо, але потім все голосніше і голосніше.

— Боги, Грейс… — простогнав він, ледве встигаючи вдихнути між нападами сміху, — ніколи… ніколи не скидай з рахунків… рахівників. Це великі люди. Або гобліни, не має значення… Але, якщо їх не стане, світи зникнуть і загинуть. І навіть вся рада Архітекторів повним складом цього не виправить.