Глава 25.1

Грейс здивовано моргнула.

— І, доречі, немає жодної підстави припускати, що магію часу я успадкував від матері. Так, хронометр залишила мені вона, але як тоді їй вдавалося стільки років приховувати заборонений дар? Адже сила передається по крові, а ніхто до мене в сімействі Лодлі не вирізнявся цими здібностями. Така ось крива та незручна правда.

Він глибоко зітхнув, вгамовуючи хвилю роздратування, що сколихнулася. Яким би негідником не був його батько, зараз це не має значення. Грейс не повинна звинувачувати себе за те, до чого не має відношення. Тільки не вона, не та, хто знаючи всю непривабливу сторону його життя, дивиться з таким розумінням. Не та, поруч із ким минулі справді втрачають важливість, поступаючись місцем майбутньому.

— А якщо…

Але Едвард не дав їй договорити, приклавши палець до губ:

— Жодних «якщо». Ніхто не застрахований від помилки. І більше не будемо про це, гаразд? — Вона видавила з себе несміливу усмішку, ласкаво торкнулася його шорсткої щоки, змушуючи майже застогнати від насолоди. Боги, один дотик, змішаний з ніжністю та пристрастю, коштував сотні гучних фраз і обіцянок. — Не знаю і знати нічого не хочу, — хрипко прошепотів він, — крім одного: якби ти мала змогу вибирати, якби ти могла зараз просто піти звідси, пішла б?

Вона ковзнула на килим, м'яко запустила пальці в темне волосся, торкнулася кінчиком носа його шиї.

— Ні, Едварде Лодлі. Я нікуди не піду і не мрій. Я там, де маю бути. З тим, із ким хочу бути.

— Ти розумієш, наскільки це небезпечно? Син я Кредігусу чи ні, я маг часу. Тепер вони знають, на кого потрібно полювати. І, відверто сказати, я не чекаю від зустрічі з дорогим батьком нічого доброго. Магія часу була і залишається під забороною, а я, зважаючи на все, стою на дорозі і у закону, і в людей.

— Тим більше причин махнути рукою на умовності, — вона притулилася до нього, зводячи з розуму цією відкритістю і довірливістю. — У нас може бути не так багато часу.

— Його завжди можна повернути назад.

— Навіть не думай! Мені дорога кожна хвилина.

Радість теплою хвилею розлилася по грудях.

— Так і не навчилася обирати чоловіків?

— Воно якось саме вибралося. Вибач, але якщо щось не влаштовує, змінювати рішення пізно.

— А я й не шкодую. Ні про що.

Вона потяглася до нього і знову поцілувала, але цього разу не пристрасно і принадно, а ніжно, наче нагадуючи: тепер ти не один.

Йому відчайдушно захотілося просто зараз схопити її в обійми і вкрасти звідси. Не важливо куди, аби геть від міста та небезпеки. У прірву таємниці минулого і справедливість, суть не в них, а в ній. Здається, ось так і приймаються найбезрозсудніші рішення в житті: у гонитві за щирістю, з надією на те, що раз на сто років та серед сотень світів знайшлася по-справжньому споріднена душа.

— Значить, ти справді не хочеш шукати свою родину? — вона підвела на нього допитливий погляд і, дочекавшись ствердного кивка, продовжила: — Що тоді робитимемо далі?

— Ось і я думав про те саме. Мабуть, тікати, як тільки переконаємось, що на вулицях безпечно. А поки що... поки доведеться готувати вечерю.

Кухонна метушня відволікла від тривожних думок, дозволила обом трохи перевести дух. Надворі ще кілька разів проїжджали екіпажі, один раз за щільно прикритими шторами майнув патруль у супроводі мага з відділу контролю. Але в цілому ні заклинань, але обшуків, ні навіть розпитувань сусідів не було.

Їли мовчки, лише зрідка обмінюючись несміливими посмішками.

— До речі, — він задумливо колупав вилкою в тарілці. — Ти сказала, що не ламала Коло Передбачень, тоді що за маячню ми спостерігали у храмі?

— Ти про видіння? Гадки не маю. Я помітила лише, що хтось інший втрутився у роботу артефакту. Там було стільки всього: просторове спотворення, вплив на матеріали механізму, загальне викривлення магічного фону, прямий вплив на силову структуру. Я намагалася виправити, чесно, але пошкодження були надто масштабними.

— Значить те, що показало коло…

— Перешкоди, шуми, уривки якихось сцен, не більше. Навіть не контрольоване проектування постановочних картин.

— А та корона наприкінці?

— Найімовірніше, теж випадковість.

— Звідки така впевненість?

— Припущення. Я ж планувала підмінити пророцтво, — легко визнала вона, — довелося розібратися. Ми з Ві хотіли витягнути кілька сцен із минулого, з часів академії, трохи їх підкоригувати, щоб створити ілюзію майбутнього, показати конфлікти між Хорасом та Ві. Але те, що зробили вранці у храмі, — це блюзнірство.

— Блюз... що?

— Ну, зневажання святинь.

— Тобто для тебе магія часу — це як віра в богів? — З глузуванням уточнив Ед. — Забавно і приємно, звичайно, але мене до святих адептів не зараховуй тільки, у мене на тебе цілком мирські, а не духовні плани.

— Розмріявся. І взагалі, не відхиляйся від теми, — вона зробила дуже серйозне обличчя. — Ед, я на що натякаю: той, хто сьогодні втрутився у ритуал, зробив це не на аматорському рівні. Працював маг дуже високого ступеня підготовки, можливо, навіть не один. Вони хотіли спровокувати неабиякий скандал.

— Але хто ці загадкові «вони»?

Вони переглянулися, відповіді не знайшлося ні в кого.

— Гаразд, зараз ми в жодному разі нічого не дізнаємося. Вечір вже, настав час відпочивати. Спальня лише одна, на другому поверсі. Лягай там.

— А ти? — Вона насторожилася і вся відразу підібралася. Розумничка, добре читає за жестами та інтонаціями. Мабуть, навіть надто добре.

— Якщо хочемо забратися з міста без зайвого шуму, треба оцінити обстановку. Вже сутінки. Виберуся з дому, схожу в кілька місць, куплю вечірні газети, послухаю, про що говорять.

— Виключено! Тебе шукають.

— Шукають нас: чоловіка та жінку. І взагалі, думаєш, тільки ти маєш склад готових ілюзій?

— Еде! Ілюзію можна зняти чи розвіяти, це дуже небезпечно.

— Але ж треба, — твердо повторив він. — Як мінімум, мені треба вийняти з банківського осередку готівку: з порожніми кишенями далеко не поїдемо. Та й роздобути тобі менш помітний одяг.