Глава 22.2

Тілом храму прокотилася важка глуха вібрація. Хтось скрикнув, хтось скочив із місця, а потім земля здригнулася від потужного поштовху. Зверху посипалися пил і дрібне сміття, жалібно задренчали шибки. Перелякані люди озиралися на всі боки, не розуміючи, що відбувається. Краєм ока я встигла помітити, що варта обступила короля щільним кільцем, поряд майнуло злякане личко Марсели. А ця що робить біля його величності?! Гаразд, не до неї зараз. Новий поштовх збив з ніг добру половину гостей, по стіні за вівтарем побігла широка тріщина.

— Пропустіть!

Я безцеремонно проштовхалася максимально близько до кола, наплювавши на розсудливість. Вивільнила власні сили, потяглася до структури артефакту, на ходу підхоплюючи обірвані нитки і вирівнюючи те, що можна було встигнути вирівняти.

Силові напрямні вигнулися і загули від напруги, а іскри над колом раптово почали складатися в уривки цілком знайомих образів: Ві, зовсім ще дівча років десяти-дванадцяти, розгублено озирається на всі боки. Хорас, що стискає в обіймах дівчину в уніформі академії. Знову Ві, що цього разу кружляє в танці, а потім — Гейб, у його руках небезпечно тремтить одне з найсильніших бойових заклинань — вогняні кільця.

Іскри стиснулися в щільну кулю, на мить завмерли нерухомо — і вибухнули, розлітаючись на всі боки ілюзорною лавиною гострих уламків. Глядачі вражено ахнули. Погано, ох, як погано!

Хоч би яких відповідей чекали від Кола Передбачень, але явно не цих. Ві і Хорас злякано перезирнулися, а я зчепила зуби, щоб не заволати від розчарування: схоже, ніхто не зрозумів, що все це лише вміла постановка, ляльковий театр, в якому справжні артисти смикають за ниточки, залишаючись у тіні.

По підлозі на всі боки від вівтаря побігли тріщини. Твою ж… Я поспіхом оцінила обсяг руйнування структури артефакту — не встигну, просто не встигну виправити за такий короткий термін! Вибачте, але час кликати пожежників і оголошувати загальну евакуацію.

— Що відбувається? — королівський рик з легкістю заглушив ремствування натовпу.

— Сплеск активності та втручання у роботу артефакту! — практично скрикнув служитель з щурячим обличчям, задкуючи подалі від магії, що збожеволіла. — Це вони! Хтось із них, — він тицьнув пальцем у Хораса з Вів'єн.

— Варта! — голос його величності був холодніший за арктичні льоди.

— Ні, стійте! — канцлер Луїс Гейб опинився між королем і кругом. — Це брехня! Вимагаю детального розгляду!

— Ваша величність! — заступився батько Вів'єн. — Навіщо це їм? Вони не могли…

Договорити він не встиг. Простір між вівтарем та куполом прошила величезна блискавка, глядачі з криками відсахнулися назад. Я залишилася на самоті, обплутана невидимими нитками магії, які й кинути не можна, і тримати далі ставало просто смертельно небезпечно. Бліда мов крейда Вів'єн похитнулася і з тихим стоном почала осідати на підлогу.

— Цілителя сюди!

— Доню!

Хорас ледве встиг підхопити наречену на руки, коли вітражні вікна над його головою таки не витримали, і лавина осколків полетіла прямо на нас.

— Назад!

Варта в останній момент відтіснила геть короля і Марселу, Хорас встиг розгорнути над собою щити, прикриваючи заодно і Вів'єн, я теж побігла геть, розуміючи, що взагалі-то, марно.

По вухах різанув протяжний свист, перші уламки зі скреготом врізалися в підлогу. Я зчепила зуби в очікуванні болю.