Глава 20.1

Він пройшов по галявині, відзначаючи кілька місць блідими іскрами магії.

— Двоє тут, четверо — біля дальньої стіни, по одному біля кожної колони. Три-чотири людини зі стрілецькою зброєю, швидше за все, дротиками, що паралізують, на галереї зверху. Запам'ятала?

— Так, — горло стисло від поганого передчуття.

— А тепер знайди непримітну позицію. Встань так, щоб виявитися недосяжною для максимальної кількості людей.

Я чесно зрушила вбік — і відразу нарвалася на знущальний смішок:

— Відмінно: з того боку хід у бічний альків. Там глухий кут, бігти нікуди, вікна на висоті трьох метрів. Друга спроба. — Я пересунулася до задніх рядів. — Не піде, прострілюється наскрізь із галереї. Ще раз. Ні, тут лави майже примикають до стіни: затиснуть — не зможеш рухатися.

— О боже, та не треба мені ні від кого ховатися! — обурилася я. — Все пройде мирно та спокійно.

— А якщо ні? Що будеш робити? — Він завмер навпроти, склавши руки на грудях і змірявши мене глузливим поглядом. — Не можна сподіватися на щасливу випадковість, Грейс. Це пряма дорога до поразки і допитної, — він наблизився і безцеремонно постукав мене пальцем по лобі. — Думай. Згадуй.

Я тільки знизала плечима, Едвард важко зітхнув і вказав у далекий лівий «кут храму»:

— Там. Технічні двері, якими входять служителі. Звичайно, вони теж прострілюються, але лише з одного балкона, та ведуть одразу у двір. Стій максимально близько до них, але подалі від короля, біля нього буде найбільше вартових. Скільки тобі потрібно часу, щоб добігти до виходу?

— Півхвилини?

— Перевіримо. Біжи!

Я кинулася до вказаного місця, але вже через два кроки виявилася притиснута до широких чоловічих грудей.

— Не так передбачувано. Зигзагом.

Він повернув мене на вихідну точку та відпустив. Я зчепила зуби, повільно закипаючи від усвідомлення того, якою нісенітницею займаюся. Але таки метнулася вбік, щоб виявитися схопленою через п'ять кроків.

— Забула про охорону ліворуч. Не наближайся до колон.

— Я пам'ятаю, — прошипіла, звільняючись від міцної, хоч і обережної, хватки.

— В одному напрямку рухайся не більше двох кроків. І пригнутися не завадить. Давай на вихідну позицію.

Третього разу мене збили з ніг підніжкою, на четвертий — змусили влізти на територію Кола Передбачень, на п'ятий — загнали в тупикову нішу. Тільки з шостого разу я незрозуміло яким дивом дісталася умовної «виходу».

— Добре, — підсумував Ед. — Звичайно, в реальній обстановці все може виглядати інакше, але головне, що ти маєш пам'ятати: непередбачуваність — твій єдиний союзник. Маневруй, ухиляйся, не стій на місці. А ще краще, не дай себе запідозрити. За тобою спостерігатимуть, пам'ятай про це. Слова, жести, погляди. Хорас, чи хтось із його людей, може спробувати тебе спровокувати. Словами, дотиками, поглядами, натяками. Давай, скажи мені, що ти не маєш ніякого відношення до магії часу.

— Про що ти? Вперше чую, — я зробила максимально чесне обличчя і змахнула віями.

— Кошмар. Не бігай очима сюди-туди, не переплітай пальці рук, тембр голосу не знижуй. І усмішку цю сором'язливу теж прибери, дивитись ніяково.

— Я не знаю про магію часу, — повторила, струшуючи головою і стискуючи губи.

— Впритул теж дивитися не варто. Моргни, ворушись, розслаб плечі.

Та скільки можна? Як собачка дресирована, ну справді: дай лапу, голос. Хвостом мотиляти не змушує, це непогано.

— Магія часу? Було б цікаво, але ні, не стикалася.

— О небо! Тільки привід для дискусії не створювай, гаразд? Короткі відповіді, жодних питань, навіть риторичних. Мінімум особистої інформації: про бажання, звички, уподобання. Будь-яка суперечка грає проти тебе, підвищує шанс на помилку. До речі, волосся не чіпай, — він перехопив мою руку. Дивина! Я навіть не помітила, що відчайдушно смикаю кінчик блакитного пасма. — Не три ніс, не смикай оборки на сукні, взагалі стеж за руками. Постарайся відволіктися. Пробуй подумки рахувати виручку за місяць або вірші декламувати.

— Може, простіше накинути ілюзію та просто не привертати нічиєї уваги? Там буде маса народу, я загублюся в натовпі.

— Виключено: стаціонарні розсіювачі стоятимуть так, щоб двічі перекрити все вільне місце у храмі. До самих склепінь.

— Звідки стільки інформації? — Здивувалася я. — Ти не можеш пам'ятати таких деталей, востаннє перевірку в колі влаштовували кілька десятків років тому.

— Ага. Для Кредігуса п'ятого та його нареченої. Не вигоріла справа у бідолахи, такий шлюб зірвався! Втім, тепер я вже маю сумніви, чи все там так однозначно. А щодо інформації, то я вчора весь день витратив на з'ясування деталей і розвідку місцевості. Що? Не треба на мене так дивитися, це турбота про власну безпеку.

— Ага.

— Не ага, а повтори ще раз, — він раптом підхопив мою долоню і притис її до губ, пропалюючи мене таким поглядом, що я мало на землю не осіла.

— Гей, ти що? Перевтомився? — серце забилося, як ненормальне, але… Я не відсторонилася. Сама не знаю, чому.

— Ти не відволікайся, кажи, — він безсоромно обійняв мої плечі, ковзнув пальцями по шиї і буквально обпік шкіру гарячим диханням. По тілу пробігла хвиля жару від цієї непроханої і безцеремонної близькості. — Хорасу вистачить нахабності почати зваблювати тебе на очах нареченої, тож маєш бути готова. Відповідай. Ти коли-небудь бачила робочий артефакт часу?

— Боги, що ти робиш? — думки сплуталися остаточно.

— Можеш мені довіряти, ти ж знаєш, я не скажу нікому. Все, що відомо нам двом, залишиться між нами. — Підступний шепіт, здавалося, пробирався в підсвідомість, і я навіть не могла визначити, чого в голосі Еда було більше: спокуси чи тиску. — Я хочу знати, що рухає тобою, Грейсі. Хочу зрозуміти тебе та твою душу.

Його губи торкнулися моїх, не грубо чи наполегливо, а скоріше запитливо, явно залишаючи за мною право вирішити, що станеться далі. І ось прикрість, незважаючи на абсурдність ситуації, мені раптом відчайдушно захотілося здатися і поринути з головою в те, що відбувається. Не шукати правди та прихованих мотивів, а просто розтанути в цьому потоці емоцій.