Глава 15.1

— Тоді чому не заарештувати її одразу? Встановити стеження, взяти на місці злочину.

— Мені потрібний маг, а не ремонтник, — поблажливо пояснив Хорас. — І потрібний мені особисто, а не закону та королю. Він мій, і доречі ваш також, шанс досягти підвищення. Небезпечну дичину легше зловити на наживку, ніж викурювати з укриття. Було б простіше, якби Колті погодилася співпрацювати, але тепер доведеться чимось жертвувати. Або кимось. Проте енья — подруга леді Вів'єн та моя колишня пасія, не хочу вчиняти гучних скандалів. З нею я сам все залагоджу, приватно. Вона мовчатиме.

— В якому сенсі? — поперхнувся чоловік.

— О, не переймайтеся, то моя справа.

На обличчі Хораса з'явилася настільки неприємна усмішка, що навіть Еду стало ніяково. З таким гидким виразом обличчя зазвичай міркують не про колишніх коханих, а про сміття під ногами чи корм для ручних монстрів. Що, беручи до уваги репутацію та методи Хораса, звучало погрозливо. Звичайно, норов у Грейс той ще зухвалий і провокаційний, у чомусь дратівливий і небезпечний. Але ж вона вільна молода жінка, нікому і нічим не зобов'язана. Красива, до того ж розумна, погляд такий... вогнем обпалює.

Ед насупився, намагаючись позбутися непрошених співчуття та тривоги і непомітно відступив на крок у тінь. Притулився спиною до холодного каменю, намагаючись зрозуміти, що ж не так. Так, інформацію про стеження ігнорувати не можна – це пряма загроза йому особисто. Однак, якщо бути чесним до кінця, в глибині душі ворухнулося щось несподіване.

Яка йому справа до Грейс? Уява одразу підсунула спогад про вимушені обійми в напівтемному приміщенні, її тремтіння і ледь помітний квітковий аромат волосся. Ед уперто мотнув головою: енья Колті не безневинна випускниця монастирської школи, та й з Хорасом знайома ближче за багатьох. Сама викрутиться. І тут же скривився: совість не забула нагадати, що цього разу йшлося не про сердешні справи. І втягнув її в ці справи саме він, Верткий Ед. І зовсім не з доброти душевної.

— Поки що все, можете йти.

Чоловік вклонився і пішов геть, а ось Хорас, нажаль, схоже, вирішив зайнятися читанням прямо зараз. Покинути укриття було неможливо, доведеться чекати, коли аристократичний гад закінчить із паперами чи банально вийде по нужді. А доти — терпляче прораховувати шляхи відступу.

Ед нервово торкнувся браслета на руці — той був темним і сигналу тривоги не подавав, поки все гаразд, але... От лайно! Адже дівчині правда загрожує небезпека, такі, як Хорас, не зважають на дрібниці на кшталт слуг, молодших за титулом, простолюдинів, а тим більше артефакторів чи найманців. Будуть допити, дізнання. Звинувачення у використанні магії часу так просто не позбутися, не кажучи вже про те, що зі свободою доведеться попрощатися. І добре, якщо тільки з нею. І добре, якщо тільки йому.

Хвилини, здається, розтяглися у вічність. Не можна просто стояти і чекати! Ед озирнувся, вираховуючи відстань і час, потрібний, щоб дістатися до дверей, потім вийняв з кишені запаяне в металеву кулю заклинання. «Вітер» — дрібниця, що дозволяє в потрібний момент підняти з бруківки сміття і пил, заліпивши очі переслідувачам. У закритому приміщенні такого ефекту не буде, але відвернути увагу може.

Прицілившись так, щоб кулька покотилася якнайдалі, Ед метнув заклинання у бік відкритих полиць біля дальньої стіни. Три, два, один... З легким шурхотом посипалися потривожені раптовим поривом вітру папери.

— Хто там? — одразу озирнувся Хорас. Перед ним миттєво розсипався ворох щитів. Досвідчений гад, якщо одним клацанням пальців уміє виставляти такий захист.

Лорд Гейб підвівся з дивана і попрямував у бік шуму, а Ед рвонув до виходу, ховаючись у напівтемряві не гірше за дикого кота. Лише кілька ударів серця — і ось уже примарні двері. На мить перед обличчям майнуло відчинене вікно, дихнуло нічним холодом і вогкістю, а наступної секунди під ногами опинився м'який ворс килима.

А тепер геть звідси. Ед поспішно пройшов приймальню і робоче крило, але виходити до центральних сходів не став — дванадцята ночи, час зміни варти — і звернув до балкона. Лассо слухняно обвилося навколо товстої колони, Ед одним махом перебрався через огорожу і глянув униз, вибираючи найзручнішу точку для приземлення.

— Гей! Стій! — раптом хльоснуло ззаду. — Ану, повернися й руки тримай так, щоб я бачив!

Швидкий погляд за плече, схоже, його таки помітили. Неподалік завмер охоронець, хлопчик-першорічка з тих, хто виконання обов'язку шанує понад власне життя і здоров'я. Хто ж наказує злочинцеві раніше, ніж дістане хочаб одне атакуюче заклинання?

Ед змахнув рукою на прощання. Мотузка слухняно ковзнула через спеціальне кільце на поясі, земля плавно рушила назустріч.

— Стій, я комусь сказав! — верещали зверху.

Щось коротко свиснуло, під лівою лопаткою розтікся гострий біль. Приземлення вийшло дещо жорсткіше за заплановане. Ед перекотився через голову, скочив на ноги, різким рухом зірвав ласо і кинувся в рятівну темряву провулка. На що б там не сподівався вартовий, у знанні вулиць йому з Вертким Едом змагатися не до снаги.

Тепер з усіх ніг до Грейсі. Спочатку переконатися, що вона не чіпала хронометр та попередити про небезпеку, а потім зняти активатори. Хоча б в останню мить все не пішло псові під хвіст! От же дідько! Бігом!