Глава 12.2

***

Повернулась я до крамниці вже у темряві. Спершу відсиділася, як щур у норі, у тій непримітній комірчині, чекала, коли дія дезактиватора піде на спад. Потім, переконавшись, що можу шарахнути струмом будь-яку надміру нахабну фізіономію, довго плутала вузькими вулицями.

Треба було заміж виходити, дітей народжувати і сидіти тихо-смирно за широким чоловічим плечем, а не вплутуватися в авантюру з навчанням, артефактами та порятунком потопаючих, хоч би якими добрими друзями вони були. Ні, втрутилася, влаштувала прогулянки по сумнівних місцям та переговори у стресових умовах. З інтригами та туманними погрозами. Дубина стоєрова, чим я взагалі думала, коли погодилася на співпрацю з Вертким Едом?

Це якесь сальто з перекиданням під куполом цирку, а не допомогу подрузі.

Жоззі давно пішла до себе, Вів'єн теж поїхала, а ось Брем уперто чекав у лабораторії, дбайливо поставивши на один кристал, що розігріває, маленький чайник, а на другий — найсмачніший яблучний пиріг, не інакше як запозичений заради такого випадку у матінки Рози.

— Зважаючи на все, вечір вийшов незабутнім, — прокоментував він очевидне.

Я мовчки звалилася на сидіння і тицьнулася обличчям у стільницю.

— Ти працюєш на ідіотку.

Гоблін скептично підвів брови: давай, мовляв, подробиці. Замість відповіді, я закатала рукав і продемонструвала злощасний браслет, потім виклала на стіл хронометр.

— Ти зробила татуювання і сперла в когось годинник? — здивовано уточнив рахівник.

— Ні, лише дозволила накинути на себе повідець і стала володаркою зламаного артефакту часу. Не сперла, як ти витончено висловився, а отримала в результаті шантажу. Але пообіцяла відремонтувати та повернути у робочому стані.

— Артефакту чого-о-о?! — поперхнувся Брем. — Кому повернути?

— Артефакта часу, старий друже, того самого, забороненого. А повернути його треба законному господареві, Верткому Еду. Після того, як він дістане креслення іншого забороненого артефакту і зніме з мене чортів повідець. Бреме, у тебе є буквально день, щоб зібрати валізи, змінити документи, знайти непомітну ілюзію і втекти в інше місто. Потім, гадаю, буде пізно.

У лабораторії запанувала мовчанка.

— Так.

Громи та блискавки якщо й мали посипатися на мою голову, то, мабуть, трохи затрималися.

— Дай підсумую. Ти найняла Едварда Лодлі? За обіцянку полагодити йому зламаний артефакт, правда?

— Ну… Плюс-мінус, якщо опустити деталі.

Гоблін флегматично розлив по чашках чай, розрізав пиріг на шматочки та підсунув мені ближче. Запах кориці, ванілі і плавленого цукру дивовижно підкреслив абсурд, що твориться навколо.

— Не бачу приводу для паніки. Знаєш, якщо хтось і здатний провернути все це і замісти сліди, то тільки Ед.

Я відлипла від стільниці і підвела погляд: здається, Брем це серйозно сказав. Он руки не тремтять, очі не бігають, дихання спокійне, та й взагалі, слідів паніки не помітно.

— І не треба так на мене дивитися, — пирхнув гоблін. — Я тобі одразу сказав, що з подібної авантюри нічого не вигорить. Але це якщо не брати до уваги характер та репутацію Еда, звичайно. Так просто він не взяв би замовлення на канцлера та його відомство: ходити брудними чоботами по білих килимах незручно. Вони з Луїсом, звичайно, не близькі друзі, але повинні бути знайомі. Та й з Хорасом напевно зустрічалися не раз, бо в одному відомстві крутяться. Те, що Ед вплутався в цю справу, — велике везіння. Розумієш?

— А? — Голова після усіх перипетій відмовлялася працювати та аналізувати.

— Думаю, чимось ти його зачепила. Ти ти особисто, чи твої здібності артефактора, вже не знаю. Але це на краще.

— Бреме, якщо мені не зраджує пам'ять, ти раніше відмовляв мене зв'язуватися з шахраями.

— Це було до того, як ти сама вирішила стати шахрайкою. Тепер смикатися немає сенсу, постарайся розслабитися і отримати задоволення, — він підморгнув і поцікавився абсолютно безневинно: — Ще пирога?