Глава 10.1

Біля стійки завмерла дівчина дуже скромного вигляду: мила, свіженька, але недоречна в цьому місці, як блискуча перлина посеред брудного звалища. Така собі домашня пташка, яка тільки-но вибралася із матусиного гнізда.

— То скільки, дівко? — п'яний напівсатир згріб красуню в обійма здоровенною лапищею. — Дурна ти, таку можливість упускати? Я по чоловічій справі ух який, будеш задоволена, ще піти не захочеш. Тільки глянь, який кавалер!

Він стукнув себе кулаком у груди, але, мабуть, не розрахував. Охнув, пхекнув і під регіт оточуючих зігнувся навпіл, заходячись у приступ кашлю.

— Воно й видно, герою. Дай їй спокій, — пробасив з іншого боку широкоплечий бородань. — Не твого польоту пташечка.

Чоловік підхопив співрозмовницю за талію і посадив її на згин ліктя, наче малу дитину. Незнайомка злякано охнула і рефлекторно вчепилась у плечі бороданя.

— Ось бачиш, вона вже й обійматись не проти. Ех, вчити вас, дурнів, — задоволено додав мужик. — То скільки за годину, кралю?

— Опустіть мене! — обурилася дівчина. — Я не… — вона запнулася, сумніваючись, чи варто озвучувати передбачувану професію, — я тут у справі. Особистій.

— Там і я пропоную особисте. Справу, — хмикнув співрозмовник. — Домовимося.

— Забери руки! — раптом прошипіла вона з погано прихованою загрозою.

І горгулья б з нею, ось тільки інтонація здалася Едварду надто вже знайомою. Особа, зачіска, одяг — ні. А інтонація – так. Невже? Він примружився, шукаючи ознаки накладання ілюзії. І знайшов, хоча, як і минулого разу, виконання було майстерне.

У лівій руці знайомої незнайомки тим часом майнула блакитна іскра — і бородань відчутно здригнувся.

— Як грубо, — розчаровано протягнув він, але здобич відпустив.

— Та що ти панькаєшся? — втрутився третій, зі шрамом через щоку, найнеприємніший із трійці. — Магичка, чи що? Так я й сам маг.

Ну, енья Колті! А на вигляд пристойна людина, законослухняний артефактор. На який ляд було потикатися в цю діру? Ще хвилин п'ять-десять — і буде або бійка, або, судячи з тих блакитних блискавок, що танцюють на дівочих долонях, все одно бійка.

Ось тільки енья точно не розуміла, чим це може обернутися. Місцеві хлопці зайвою сентиментальністю не страждають, помнуть ще здуру, зіпсують рідкого фахівця. На якого він ще пару днів тому мав серйозні плани.

Едвард криво посміхнувся, підвівся, розім'яв шию і рушив неквапливою ходою до стійки. Зрештою, хто заважає йому трохи побути лицарем та захисником слабких? Не без зиску, зрозуміло.

— Дай їй спокій. Бачиш, вона не в дусі, — простягнув він ліниво, кидаючи на противника застережливий погляд. — І взагалі, красуня до мене, тож руки притримай.

— А ти тут головний, чи що? — розплився в бридкій усмішці дядька.

— Я сказав, зі мною, значить, зі мною, — Ед кивнув дівчині, що завмерла, мовляв, відійди і встань у мене за плечем. Ось тільки вона недобре примружилася і з місця не зрушила. Точно впізнала, але проігнорувала, дурепа.

— А-ага… — чоловік простежив за німим обміном поглядами. — Вона сама по собі. Тому закрий пащу і вали у свою діру, не заважай пристойним людям відпочивати.

— Не лайтеся, будь ласка, адже я й образитися можу. І повірте, це вам не сподобається. — Ед відчув, як роздратування, що збиралося останніми днями, набирає обертів. Ні, ну що за дурниці? Прийшла, стоїть стовпом, чекає, коли їй дістанеться.

— А ти перевір, шмаркаче.

Чоловік кинувся в атаку першим, але надто повільно та передбачувано. « Сам винен», — подумки зазначив Едвард, повертаючись і ставлячи противнику підніжку.

— Під ноги дивіться, шановний! — глумливо кинув він за мить до того, як чоловік збив головою ряд стільців біля самої стійки. Пролунали тріск, гуркіт, добірна брудна лайка — у корчмі повисла мовчанка, немов у труні, всі погляди обернулися до їхньої компанії. Едвард демонстративно поправив манжет і обернувся: — еньє, чи можна вас запроси…

Договорити він не встиг. Розум встиг відзначити здивування на гарненькому обличчі артефактора, переляк шинкаря і задоволений оскал бороданя. А потім величезний кулак останнього врізався Еду прямо в перенісся.

Світ перекинувся догори дригом.

— Наших б'ють! — зойкнув хтось у дальньому кутку.

— Облава! — п'яно відповіли йому з іншого.

— Бий контору!

— Тікай хто може!

Едвард не встиг притиснути руку до розбитого носа, а відвідувачі корчми вже озброїлися заклинаннями, кийками та підхопленим зі столиків посудом. У руках Грейс небезпечно спалахнули блакитні блискавки. Троляча дупа! Заняття з бойової підготовки енья, вочевидь, не прогулювала. І чого тільки поліз її боронити?

— Погнали! — радісно гаркнув нетверезий гном, запускаючи кухлем у стійку.

«Ну, хоч скину напругу, — Едвард миттєвим рухом витягнув улюблене ласо. — Хто тут любить руками без діла розмахувати?