Глава 8

Таверна «П’яний віслюк» зустріла еньяна Едварда радісним гомоном, ароматами вина та печені, брязканням струн та відчуттям родинної урочистості. З тією поправкою, що замість милих родичів у залі зібралися шахраї найрізноманітніших спеціалізацій, від кишенькових злодіїв до найманих убивць, і їхні не менш милі супутниці, які виконували одночасно ролі подавальниць, танцівниць і дам для приємного проведення часу у верхніх кімнатах.

Бездоганна атмосфера, здатна відігріти навіть самі зачерствілі душі. За скромну винагороду в декілька срібних, звичайно, але все ж таки краще, ніж ніяк.

Втім, сьогодні Едвардові треба було спустити пару й подумати, як викручуватися зі складної ситуації. І ось парадокс, міркувати маркіз Дрейтвінд любив саме в таких місцях: галасливих, просочених димком трубок гномів, наповнених різноголосими жартами та їдкою лайкою, освітлених старовинними настільними масляними ліхтарями, бо магічні світлові кристали були для хазяїна шинка зайвими витратами.

Замовивши кілька більш-менш пристойних страв, Едвард витягнув із-за кутового столика п’яницю й, стусаном надавши йому напрямок руху в бік дверей, із комфортом влаштувався на широкій м’якій лаві.

Справи в останній тиждень йшли геть погано. Спершу зірвалися два дуже вигідні приватні замовлення, потім біля власного будинку він виявив стеження, на жаль, ніяк не пов’язане ні з ким із відомих недоброзичливців, а закінчилося все тим, що маркіз мало не розбився під час падіння з даху, виконуючи чергове доручення служби магічного контролю.

Ні, місію, на якій провалилося вже троє штатних агентів, він виконав блискуче й потрібні докази дістав, але жодна оплата не покрила його особисті, таємні збитки. Безнадійно зіпсований хронометр лежав у кишені безглуздим набором шестерень, стрілок, гвинтів та шурупів, ставлячи величезний жирний хрест на планах завершити своє власне розслідування. Те саме, що могло б круто змінити все життя Едвадра Лодлі, безрідного байстрюка, прийнятого в сім’ю лише з доброї волі надміру сентиментального дядечка.

— Давно не заглядав, красунчику! — рум’янощока подавальниця з демонстративно розшнурованим декольте вправно виставила на стіл тарілку, кухоль і пузатий глечик. — Я вже скучила.

— І тобі привіт, Гортензіє, — посміхнувся Ед, спостерігаючи за тим, як зваблива красуня старанно розправляє серветки на столі й начебто випадково завмирає в найпривабливіших позах.

— Ти сумний, — проникливо сказала вона. — Як наситишся цим, — вона підсунула тарілку з апетитним шматком смаженої баранини, — поклич. Розважу зі знижкою.

— Ти ж знаєш, що не покличу, квіточко.

— Ну ось, знову, — вона ображено надула губи. — Дивись, красеню, мій час — це гроші. Я вічно чекати не буду.

Він нахилився, поманивши її пальцем. Подавальниця, просяявши, спритно втиснулася між столом та сидінням йому на коліна, обняла й дозволила чоловікові притримати себе за підборіддя.

— Тоді не гай свого часу марно, — нахабно підморгнув він і розтиснув пальці.

— Та й даремно, — анітрохи не образилася красуня. — Бачу, ти не в настрої. Що, влип серйозніше, ніж зазвичай, Еде? — поцікавилася вона.

— Та як сказати… Здається, за мною хвіст. Доведеться поводитися зразково, поки пил не осяде. Суцільна шкода справі та нудьга смертна.

— Буває, — вона ласкаво пробігла пальцями по його волоссю. — Але іноді перерва — найкращий вихід, сам знаєш. Відпочинь, подумай. Не буду заважати.

Вона підвелася й пішла геть.

— Гортензіє! — жінка обернулася й спритно спіймала срібний, що майнув у напівтемряві. — Купиш собі подарунок від мене. Щось гарне. 

— Обов’язково!

Але поглибитись у сумні роздуми він не встиг, завадив якийсь незвичний гомін: біля стійки явно щось відбувалося. Самотній жіночий голос мішався з чоловічими. Не поділили прибуток від угоди? Засперечалися про частки? Нерідка справа, що зазвичай закінчується славною бійкою, рівно такою, яка потрібна йому сьогодні, аби позбавитися власного розпачу. Едвард трохи пересунувся, щоб краще розглянути, що ж саме відбувається.

Біля стійки завмерла дівчина дуже скромного вигляду: мила, свіженька, але недоречна в цьому місці, як блискуча перлина посеред брудного звалища. Така собі домашня пташка, яка тільки-но вибралася із матусиного гнізда.

— То скільки, дівко? — п’яний напівсатир згріб красуню в обійми здоровенним лапищем. — Дурна ти, таку можливість упускати? Я по чоловічій справі ух який, куди тим чистокровним, будеш задоволена, ще йти не захочеш. Тільки глянь, який кавалер!

Він стукнув себе кулаком у груди, але, мабуть, не розрахував. Охнув, пхекнув і під регіт навколишніх зігнувся навпіл, заходячись у приступі кашлю.

— Воно й видно, герою. Дай їй спокій, — пробасив з іншого боку широкоплечий бородань. — Не твого польоту пташечка.

Він підхопив співрозмовницю за талію і посадив її на згин ліктя, наче малу дитину. Незнайомка злякано охнула й рефлекторно вчепилась у плечі бороданя.

— Ось бачиш, вона вже й обійматись не проти. Ех, вчити вас, дурнів, — задоволено додав здоровань. — То скільки за годину, кралю?

— Опустіть мене! — обурилася дівчина. — Я не… — вона запнулася, сумніваючись, чи варто озвучувати передбачувану професію, — я тут у справі. Особистій.

— Так і я пропоную особисте. Справу, — хмикнув співрозмовник. — Пішли нагору, домовимося.

— Забери руки! — раптом прошипіла вона з погано прихованою загрозою.

І горгулья б з нею, ось тільки інтонація здалася Едварду надто вже знайомою. Особа, зачіска, одяг — ні. А інтонація — так. Невже? Він примружився, шукаючи ознаки накладання ілюзії. І знайшов, хоча, як і минулого разу, виконання було майстерне.

У лівій руці знайомої незнайомки тим часом майнула блакитна іскра — і бородань відчутно здригнувся.

— Як грубо, — розчаровано протягнув він, але здобич відпустив.

— Та що ти панькаєшся? — втрутився третій, зі шрамом через щоку, найнеприємніший із трійці. — Магичка, чи що? Так я й сам маг.