Глава 10

Таверна «П’яній віслюк» зустріла еньяна Едварда радісним гомоном, ароматами вина та жаркого, брязканням струн та відчуттям родинної урочистості. З тією поправкою, що замість милих родичів у залі зібралися шахраї найрізноманітніших спеціалізацій, від кишенькових злодій до найманих убивць, і їх не менш милі супутниці, які виконували одночасно ролі подавальниць, танцівниць і дам для приємного проведення часу у верхніх кімнатах.

Бездоганна атмосфера, здатна відігріти навіть самі зачерствілі душі. За скромну винагороду в пару срібних, звичайно, але все ж таки краще, ніж ніяк.

Втім, сьогодні Едвардові треба було спустити пару і подумати, як викручуватися із складної ситуації. І ось парадокс, міркувати маркіз Дрейтвінд любив саме в таких місцях: галасливих, просочених димком гномих трубок, наповнених різноголосими жартами та їдкою лайкою, освітлених старовинними настільними масляними ліхтарями, бо магічні світлові кристали були для хазяїна шинка зайвими витратами.

Замовивши пару страв попристойніше, Едвард витягнув з-за кутового столика п'яницю і, стусаном надавши йому напрямок руху в бік дверей, з комфортом влаштувався на широкій м'якій лаві.

Справи в останній тиждень йшли геть погано. Спершу зірвалися два дуже вигідні приватні замовлення, потім біля власного будинку він виявив стеження, на жаль, ніяк не пов'язане ні з ким із відомих недоброзичливців, а закінчилося все тим, що маркіз мало не розбився під час падіння з даху, виконуючи чергове доручення служби магічного контролю.

Ні, місію, на якій провалилося вже троє штатних агентів, він виконав блискуче і потрібні докази дістав, але жодна оплата не покрила його особисті, таємні збитки. Безнадійно зіпсований хронометр лежав у кишені безглуздим набором шестерень, стрілок, гвинтів та шурупів, ставлячи величезний жирний хрест на планах завершити своє власне розслідування. Те саме, що могло б круто змінити все життя Едвадра Лодлі, безрідного бастарда, прийнятого в сім'ю лише з доброї волі надміру сентиментального дядечка.

— Давно не заглядав, красунчику! — рум'янощока подавальниця з демонстративно розшнурованим декольте вправно виставила на стіл тарілку, кухоль і пузатий глечик. — Я вже й скучила.

— І тобі привіт, Гортензіє, — посміхнувся Ед, спостерігаючи за тим, як зваблива красуня старанно розправляє серветки на столі і начебто випадково завмирає в найпривабливіших позах.

— Ти сумний, — проникливо сказала вона. — Як наситишся цим, — вона підсунула тарілку з апетитним шматком смаженої баранини, — поклич. Розважу зі знижкою.

— Ти ж знаєш, що не покличу, квіточку.

— Ну ось, знову, — вона ображено надула губи. — Дивись, красеню, мій час — це гроші. Я вічно чекати не буду.

Він нахилився, поманивши її пальцем. Подавальниця, просіявши, спритно втиснулася між столом та сидінням йому на коліна, обняла і дозволила чоловікові притримати себе за підборіддя.

— Тоді не гай свого часу марно, — нахабно підморгнув він.

— Та й даремно, — анітрохи не образилася красуня. — Бачу, ти не в настрої. Що, влип серйозніше, ніж зазвичай, Ед? — поцікавилася вона.

— Та як сказати… Здається, за мною хвіст. Доведеться поводитися зразково, поки пил не осяде. Суцільна шкода справі і нудьга смертна.

— Це так, — вона ласкаво пробігла пальцями по його волоссю. — Але іноді перерва — найкращий вихід, сам знаєш. Відпочинь, подумай. Не буду відволікати.

Вона підвелася і пішла геть.

— Гортензія! — Вона обернулася і спритно спіймала срібний, що майнув у напівтемряві. — Купиш собі подарунок від мене. Щось гарне. 

— Обов'язково!

Але поглибитись в сумні роздуми він не встиг, завадив наростаючий гомін: біля стійки явно щось відбувалося. Самотній жіночий голос мішався з чоловічими. Не поділили прибуток від угоди? Засперечалися про частки? Нерідка справа, що зазвичай закінчується славною бійкою, рівно такою, яка потрібна йому сьогодні. Едвард трохи пересунувся, щоб краще розглянути, що ж саме відбувається.