Глава 7

— Ві-і-і... — обережно вимовила я, намагаючись знайти розумне пояснення почутому. — Ти зараз несерйозно, так?

— Цілком серйозно. Ти ж не кинеш мене в біді, правда?

Знаєте, тут однією пляшкою колекційного авторського не відбудешся. Та й цілим ящиком, якщо чесно, теж. Я проковтнула клубок, що раптово утворився в горлі. Ні, зізнаюся, на мить думка про допустимість подібної авантюри закралася в мою бідолашну голову. Зрештою, Вів’єн створювала дійсно майстерні ілюзії, чим ми із задоволенням користувалися за часів навчання. Складали одна за одну деякі іспити із загальної програми, розігрували однокурсників... Але одна справа прийти на липове побачення, і зовсім інша — підмінити на весіллі й вийти заміж за чужого нареченого.

— А може, підемо іншим шляхом, га? — вийшло жалібніше, ніж хотілося. — Ні, я розумію, що шлюб із Хорасом — те ще задоволення, але не варто впадати в крайнощі. Нехай підміну здійснить хтось інший, той, хто щиро зрадіє такій можливості.

— Виключено. Спеціалістів твого рівня більше немає.

— Ой так прямо, — скривилася я. — Та за шефом-покровителем сохне щонайменше сотня чи дві простих адепток і ще стільки ж аристократок.

— І чим мені це допоможе? — Ві скептично підняла брову. — Якби Хорас забажав вибрати когось із цих красунь, зробив би це сам.

— Ну… найми когось. Хоч монашку, хоч куртизанку, хоч його коханку Марселу, от вона точно погодиться! — не здавалася я. — Зробиш ілюзію на самопідживленні, прикріпиш до аури. Сама поїдеш на пів року. У морську подорож чи в глушину для вивчення життєвого циклу болотних комарів. Невідома щасливиця підмінить тебе на весіллі й докладе всіх зусиль, щоб закохати в себе Хораса, впевнена, багато жінок тобі ще й заплатять за таку можливість. А потім, коли ілюзія спаде, розводити руками буде запізно. Якщо пощастить, між ними спалахне кохання, велике й чисте, і скандал замнуть. А ні… Поки пройде розлучення, поки владнають справи… Думаю, тебе Хорас уже точно не чіпатиме, гордість не дозволить.

Я збилася, не закінчивши свою натхненну промову, оскільки на обличчі Вів’єн відбилася спершу невпевненість, потім здивування, а потім і забобонний жах.

— Інвентаризація, здається, токсична справа. Грейс, ти точно в порядку? — обережно поцікавилася вона.

— А ти?

— Та я ніби в нормі, а ось ти мариш. Які ілюзії та куртизанки? Яке весілля, про що ти взагалі?

— Е-е-е... — я розгубилася, намагаючись зрозуміти, що не так. — Ти ж сама сказала, треба тебе підмінити.

— З глузду з’їхала? — з полегшенням видихнула вона, плюхаючись у крісло так, що рюші та волани на спідниці на секунду злетіли в повітря й обпали вниз напівпрозорими крилами метелика. — Я сказала, що потрібна підміна, а не що мене треба підмінити! Це зовсім різні речі! — від праведного гніву вона навіть зблідла. — Ні, стривай, ти серйозно подумала, що я готова змусити тебе вийти заміж за цього… цього… тхора злісного? Після всього, що між вами сталося… Тобто не сталося. Хорошої ж ти думки про мене!

Вона обурено пирхнула й демонстративно відвернулася до вікна.

— Стривай, — я похитала головою, відчуваючи величезне полегшення від її слів. Втомлений мозок, забитий тривожними думками, рипів, як візкове колесо. — Тоді ще раз і за пунктами: чого ти хочеш від мене?

— Підміни результатів передвесільної перевірки, обов’язкової для всіх претендентів на трон, — повільно, як для маленької та дурненької, пояснила Ві. — Хочу, щоб ти зробила артефакт, що дає змогу обдурити Коло Передбачень у храмі.

Ох. Версія з підставною нареченою звучала в рази, просто в сотні разів реалістичніше.

— Маячня. Це неможливо, — відбила я. — І незаконно. І абсолютно нереально. І не проси. Я не візьмусь.

— Ну, Грейсі-і-і… — ніжною щокою Вів’єн скотилася самотня сльозинка. Липова, звісно, он магією так і переливається, але зворушлива й жаліслива більше за справжню. — Ти ж знаєш, якщо передбачення покаже, що я не зможу продовжити рід Гейбів, то Хорас сам відступиться. Без скандалу та псування моєї репутації: ще один бездітний король — це неприпустимо. Тато засмутиться, звичайно, але переживе, а згодом я представлю сім’ї нормального нареченого, і з ним вже перевірка пройде як треба. А ти знатимеш, що допомогла поставити зухвальця на місце. Ну, про-о-о-ошу!

— Навіть якби я погодилася, ти чудово знаєш, що не змогла б допомогти, — тепер уже крокувати туди-сюди по кімнаті взялася я. — Коло Передбачень — найдавніший пристрій королівства, він занадто старий, закритий для дослідження, та й в основі його роботи лежить магія часу. Ч-а-с-у, Ві, розумієш? Заборонена до вивчення та відтворення. У світі немає спеціалістів, здатних підтасувати результати такої перевірки.

— Я пам’ятаю, пам’ятаю, — пробурмотіла подруга. — Уряд скасував посаду Архітектора часу ще років чотириста тому. Навчальні посібники вилучені, записи знищені або приховані, сама магія заборонена, і таке інше. Історію магічних навчань я вивчала старанно. Але ж ти інтуїт, значить, можеш хоча б спробувати! — вона звела на мене очі, сповнені німого благання.

— Я не знаю, як працювати з артефактами такого рівня складності. І ніхто не знає, зрозумій. Навіть для інтуїта потрібні якісь схеми, інструкції, креслення, пояснення. Це ж складний механізм, диво, яке випадково пережило століття. Я не можу на одному осяянні вигадати, як вплинути на результати його роботи!

— А якщо я скажу, що креслення існують? — лукаво посміхнулася Вів’єн. — І не якісь там, а справжнісінькі, епохи створення Кола Передбачень.

— Неможливо. Рада їх знищила б.

— Та невже? — подруга вдоволено підморгнула й відкинулася на спинку крісла, безсоромно закинувши ноги на підлокітник. — Так і знищила би? Казочка для натовпу, люба моя Грейс. Рада просто сховала найважливіші документи в архіві. Спеціальному й малодоступному, до того ж захованому для надійності в підпросторі.

— І за стільки років про це ніхто не пронюхав? — мені не вдалося стримати скептицизм.