Глава 6.1

Ось вам і приїхала вчитися. Ось вам і столиця світу. Ось і дорогу талантам. Не вилаялася я тільки тому, що ранок був дуже милим і на диво сонячним.

— Ходімо. Я подумала, що мені таки потрібна асистентка. На випробувальний термін, — додала максимально суворо.

— Дякую, добра еньє Грейс! — диво розпливлось у щасливій посмішці.

— Так. — Я завмерла на порозі. — А своє ім'я я тобі не казала. Звідки знаєш?

— Підказали, — зітхнула вона. — На ринку чула, дама така мила, літня, у капелюшку досить голосно розповідала про вашу лавку. Казала, що вам помічниця потрібна. Ну, ось я і вирішила, чому б не сходити?

— Пані, кажеш? У капелюшку? З трояндами? Дві червоні й одна лілова?

— Точно! Ви знайомі?

— Ще б. Матінку Розу вся вулиця знає. А ти, дай вгадаю, покруч, так?

— У мене бабуся сирена.

— Якій нечуваний збіг, — зітхнула я, приймаючи чуже втручання у моє життя.

Матінка Роза мала рацію. Сам факт присутності в крамниці сирени сколихнув і розтормошив не лише нас із Бремом, а й відвідувачів. Продажі зігрівальних та охолоджувальних каменів, освітлювальних кристалів, напівмагічних засобів для захисту від гризунів та тарганів, а також найпростіших музичних накопичувачів впевнено пішли вгору. Ремонтна майстерня наповнилася замовленнями, тож і я без роботи не залишилася.

Вулиця Драних Черевиків взагалі виявилася цікавим місцем, що вперто балансувало на межі пристойного кварталу і вельми сумнівними міськими закутками. Як сказала матінка Роза, здаючи мені приміщення: «Тут можна продати й тіло, і душу, і мізки. Але в перших двох професіях конкуренція вища, тож рекомендую залишатися в рамках спеціальності, дитинко».

У сусідніх з нами конторках кого тільки не було: лахмітники та лихварі, адвокати та аптекарі, швачки та кравці, цілителі та проклиначі, пара зброярів, один гральний будинок, трактир із гостинним двором та музична студія еньї Коко. Щоправда, на тему останнього закладу ходили затяті чутки, що надаються там зовсім не приватні уроки вокалу та гри на фортепіано, а послуги зовсім іншого приватного характеру, але я музикою не цікавилася, Брем на мою думку, був не в тому віці, щоб перевіряти особисто, Жоззі пліткувати не любила, не покупців же мені розпитувати.

Тож, якщо узагальнити, публіка до нас у магазин приходила різна. Дуже сумнівна та кримінальна, щоправда, зустрічалася рідко, але стежити за легальністю принесених на ремонт артефактів потрібно було суворо. Не вистачало ще втратити ліцензію через звинувачення в обороті краденого, і тут дар провісниці, хай навіть нерозкритий, виявився дуже доречним: дрібних шахраїв сирена виводила на чисту воду за п'ять хвилин розмови.

***

— Ти як? Сумна якась. Не вийшло із замовленням? — поцікавилася сирена, коли я нарешті зняла обидві ілюзії та вийшла до зали.

— Клієнт слизький, — коротко відповіла я, розмірковуючи про те, що нам з Бремом треба поговорити нормально. Обов'язково треба, такими друзями не розкидаються. Але краще почекати трохи, хай охолоне.

— Той красень? Шкода. Він мені сподобався, — вона замріяно змахнула віями й несподівано додала: — Королівська порода.

— Яка-яка? — похлинулася я.

— Королівська, — зніяковіла вона. — Він тільки увійшов, як мене пробило: ось він, принц для нашої Грейсі.

— Ага, яка принцеса, такі й принци, — хмикнула я, потираючи зап'ястя.

— Вічно ти моїм пророкуванням не віриш, — образилася дівчина, — а даремно. Ставлю місячний оклад проти тухлої рибини, що ви з ним ще побачитеся і не раз.

— Не дай Боже! — Відхрестилася я. — І взагалі, твій провидницький дар надто нестабільний, я б не покладалася на випадкові осяяння.

— Подивимося, але загалом я помиляюсь рідко. Наприклад, — вона примружилася, впиваючись у мене чіпким поглядом, і сказала навмисне лячно: — На тебе чекає старий ворог, старий друг і цікава новина.

— Тьху ти! Жоззі, і так нерви на межі, не добивай мене, га?

— Як скажете, господиня, — сонячно засміялася вона. — Але про місячний оклад раджу запам'ятати та потрібну суму відкласти наперед.

— Не будь нахабою.

— Мовчу-мовчу. — На дверях знову брязнув дзвіночок. — Чи ні. Зустрічай першу частину передбачення, — весело зауважила сирена, виймаючи з-під стійки свіжу газету і розкриваючи її на середині. — Щастить тобі сьогодні на титулованих клієнтів.

Я розвернулася до дверей — і мало не вилаялася вголос. У них що, сьогодні сезонне загострення, повний місяць та магнітні бурі?

— Давно не бачилися, Грейсі, — шеф-покровитель академії завмер на порозі, злегка спираючись на тростину із золотим набалдашником. — Дозволиш увійти?