Глава 5

— Не робіть дурниць, енья Колті, — голос чоловік не підвищив, але від загрозливої інтонації в мене все всередині стислося. — Ви погодилися на нерозголошення, а я не люблю жартувати.

Він схилився до мого обличчя, поволі провів тильною стороною долоні по моїй щоці, опустився нижче, затримавши руку під підборіддям. Я судомно проковтнула: ось-таки вляпалася!

— Дихайте, Грейс, дихайте. І вчинімо так, — він, немов граючись, притиснув пальці до моєї шиї, — я зараз відійду і не заважатиму вам робити свою роботу. Ви закінчите із замовленням, отримаєте оплату, після чого ми обидва забудемо про цю зустріч. Обіцяю, що більше не потурбую ані вас, ані інших працівників крамниці. Добре?

Він завмер в очікуванні моєї реакції.

— Боляче. Рука, — сипло видихнула я.

Здається, він тільки зараз помітив, що надто сильно стиснув пальці.

— Вибачте.

Сталева хватка розтиснулася, та й сам еньян відступив на півкроку назад, дозволяючи мені поворухнутися. Втім, плекати ілюзії було б безглуздо: з такою швидкістю реакції ця людина небезпечніша за отруйну змію.

— Грейс? Ви в порядку? — Чоловік клацнув пальцями у мене перед самим носом.

А я поспіхом розмірковувала. Окрім дивного клієнта, нас у лавці всього троє: я, рахівник і моя напарниця в торговому залі, зовсім ще жовтороте пташеня. Я, звичайно, можу трохи посмикатися і навіть зчинити шум, але навряд чи хтось із перехожих зайде дізнатися, що тут відбувається. Брем мене не захистить, для високої людини низькорослий гоблін не небезпечніший за п'ятирічну дитину, а Едвард явно не новачок у питаннях застосування сили. Я потерла почервонілу руку і мимоволі скривилася.

— То як? Ми домовилися?

Едвард зробив ще один крок убік, рівно настільки, щоб мені відкрився вид на відчинену коробку.

— Ну, Грейс. Невже вам нецікаво? Б'юся об заклад, в академії вам не показували подібних штуковин, хіба що в розібраному і зовсім неробочому вигляді. Не бійтеся, вся відповідальність за те, що відбувається, лежить на мені, як і прописано в договорі.

Тролева печінка, та що ж таке? Так, мені цікаво. Так, не показували. Так, це унікальна можливість. Дізнайся про яку службу контролю — мене позбавлять ліцензії та розберуть на атоми. Щоб іншим не кортіло.

Я кинула невпевнений погляд спершу на гостя, потім на артефакт.

— Добре, я подивлюся. Але не тому, що боюсь вас, — на обличчі чоловіка з'явилася легка посмішка, — і не через договір. Мені просто трохи цікаво, от і все.

Смішок. Запрошувальний жест рукою.

— Але ви ж розумієте, що я нічого не можу гарантувати? — краще уточнити зараз, а то потім буде руки розпускати та вимагати не зрозуміло чого. — Нас не вчили працювати з такими речами, і навіть мої здібності інтуїта можуть виявитися марними.

— Розумію, — спокійно кивнув він. — Але сподіваюся на вашу завзятість та сумлінність. Якщо виникнуть питання, сміливо ставте. Я погано розуміюся на теорії, але деякі практичні навички маю.

— Хочете сказати, що скористалися цим?! — Стримати здивування виявилося неможливо.

— Цим хронометром, так, все правильно. — Едвард обійшов стіл, що невимовно мене втішило, і вийняв кругляк з коробки. На його долоні він виглядав напрочуд гармонійно, мало того, відразу огорнулася рівним золотавим світлом. — Ця штучка кілька разів побувала зі мною в різних пригодах і кілька разів врятувала мені життя. Дивіться праворуч ключ заводу, зліва два колеса налаштування, кнопка зверху спускає пружину. Точніше, спускала. Востаннє мені не дуже пощастило: було падіння, затяжне та з дуже жорстким приземленням. А хронометр – штука тендітна та вразлива.

— Із даху стрибали з унікальним артефактом у руках?

— Ви точно хочете отримати відповідь? — посміхнувся він.

— Ем, — я струсила з себе заціпеніння й акуратно забрала годинник. — Не впевнена.

— От і добре.

Я чесно активувала структуру артефакту та спробувала розібратися у тому, що бачу. Як і очікувалося, це було чудово та дико водночас. Перетин у двох підпросторах, заплутані напрямні, цілі клубки покажчиків і розгалужень, половину з яких я не зустрічала навіть на кресленнях. І все ж таки якась нездорова цікавість підштовхнула мене вдивитися в цей хаос ланцюгів і зв'язків максимально уважно. Майже в самому серці артефакту ледь вловимо пульсувала тонка магічна жилка. Точніше, спалахувала та розкидала іскри з обірваного кінця.

— Ну що скажете? — не витримав Едвард. — Чи є шанс виправити ситуацію?

— Шанс є завжди, — ляпнула я розсіяно і тільки потім зрозуміла, що краще б залишити небезпечне відкриття при собі. — Але не з моїм досвідом та знаннями. Занадто складні структури, незрозумілий принцип дії.

— Але ж ви могли б розібратися? — не збирався відступати Едвард. — Вивчити, провести кілька експериментів?

— Ні. Зрозумійте, одне діло — інтуїтивно визначати ділянку зламу та відновлювати фрагменти, користуючись стандартними схемами. Зовсім інше — лагодити весь механізм, не знаючи принципу його роботи. На одних здогадах — це самогубство. У зламаному стані навіть побутовий освітлювальний кристал може бути небезпечним, а тут артефакт часу.

— Подвійна плата, — вперся чоловік. — Потрійна, якщо треба. Будь-які експерименти, але під моїм контролем і за особистої присутності.

— Ну, знаєте, — обурилася я. — Моя лабораторія — то моя особиста справа. Пункт договору дев'ять-шість.

— Я нікуди не піду, не отримавши відповіді, — показну люб’язність Едварда ніби вітром здуло. — Адже ви можете його виправити, правда, Грейс?

Наші погляди перетнулися. Мені довелося зібрати всю свою волю в кулак, щоб не позадкувати й не відвести очей. Та що там, щоб просто не залитися фарбою сорому від такої відвертої брехні:

— Ні.

— Брешете.

— Ви цього не знаєте. А якщо знаєте, то, артефактор-інтуїт вам не потрібен, і ви владнаєте все самі, — я через силу повернула хронометр на місце і зачинила коробочку. Такі спокуси треба тримати якомога далі від жадібних очей, особливо від своїх.