Глава 2.2

***

Як з'ясувалося значно пізніше, після того, як мене доставили до місцевого лікувального відділення, зупинили нервовий зрив, влили якісь магічні стимулятори, дали виспатися, виплакатися і прийти до тями, проблеми все ж таки були й мої в тому числі.

Я справді померла. У колишньому світі моя тілесна оболонка загинула від удару струмом. Дурна, безглузда смерть, якщо у смерті взагалі може бути якийсь сенс. І вирушити б мені на дострокове переродження, якби саме цієї миті в сусідньому світі в країні під назвою Ареон якимось сектантам не спало на думку побавитися з магією.

Тієї самою, існування якої заперечувалося на Землі й в кількох суміжних з нею світах. Звісно, той факт, що світів багато, і вони можуть бути суміжними, такими, що перетинаються, та ізольованими, мені було запропоновано прийняти на віру. А в тому, що в деяких із них магія живе та процвітає, я переконалася сама.

— Мені потрібна твоя повна біографія, щоб зрозуміти, що з тобою робити далі, — похмуро заявив начальник третього міського відділу розслідувань, той сивий чоловік, який подарував мені смокінг. — З якого ти роду, де жила, як той дивній магії, цій е-лек-троенергії, навчилася?

— Це не магія, — буркнула я. — Фізика. Якщо, звичайно, не розглядати навсправжки  випадки, коли пнеш зламаний принтер, а він починає працювати.

— А принтер це що? Хоча поки не має значення. Давай із самого початку, у подробицях. Про сім'ю.

— Немає її.

Взагалі-то нас було троє: я, мама та бабуся, батько покинув нас ще до мого народження. Жили ми, ясна річ, небагато, але дружньо. Проблеми вирішували, як уміли, раділи дрібницям, іноді навіть вибиралися до знайомих у село, на озеро. Все йшло непогано, поки одного холодного зимового вечора п'яний ідіот-водій не в'їхав у зупинку, вбивши чотирьох ні в чому невинних людей. Ми з бабусею залишилися вдвох, мені було лише дванадцять.

Той рік я пам'ятаю погано, ніяк не могла змиритися з тим, що сталося. Я злилася, постійно збігала зі школи, вешталася по підворіттях, билася з пацанами. Грубіянила всім поспіль, навіть бабусі, яка відчайдушно намагалася повернути мене на правильний шлях. Потім трохи полегшало, я навіть якось закінчила школу, але до нормального життя так і не повернулася.

Коли мені виповнилося вісімнадцять, не стало й бабусі. Від самотності в оточенні знайомих речей, просочених нашими спогадами, хотілося лізти на стіну. Тому, коли на порозі з'явилися незнайомі люди з ухвалою суду та вимогою звільнити квартиру, я навіть не стала сперечатися. Пішла, дурепо, в нове життя з однією валізою, голосно грюкнувши дверима. Потикалася по знайомих, знайшла роботу, оселилася в гуртожитку, думала, так буде легше втекти від минулого.

Потяглася нескінченна низка фальшивих подружок і таких самих друзів, пошуків роботи, нових гуртожитків. Заміж я не вийшла, за закоханостями йшли болісні розчарування. Без хорошої освіти, з вітром у голові я тинялася від одного підробітку до іншого, а потім трапилася та гроза. Та й смерть.

— Все ясно, — підбив підсумок слідчий. — Розумієш, магія має свої закони та норми допустимого. І, відповідно, неприпустиме також. Наприклад, є практика вилову втрачених душ з метою отримання незаконної магічної вигоди. З такими, як ти, розмова коротка: вас втілюють у матеріальне тіло, щоб отримати доступ до накопиченої за час життя енергії, потім випивають, перетворюючи на магію. Брудна справа, нестабільна і небезпечна, таким лише хаосити займаються. Ті ще гади, але обережні. Зазвичай результати їхньої роботи ми знаходимо вже після ритуалу, а тобі пощастило. Або не пощастило, — він трохи скривився.

— Тобто?

— Втраченою душа стає далеко не відразу, це довгий процес, відправною точкою якого стає якась неприємна подія чи вчинок. Саме цей момент вважається моментом втрати, тому жертва зазвичай втілюється у стані «до» перелому. У твоєму випадку — до втрати найріднішої та найулюбленішої в житті людини. Підсумок: ти у чужому світі, у власному дитячому тілі, але з пам'яттю про те, як прожила попереднє втілення. Такий юридично-магічний парадокс.

— А нащо взагалі такий ритуал вигадувати? — пробурмотіла я тихо.

— Хтось із жерців минулого вирішив, що добре було б дати нещасним шанс виправитися і заразом навернутися до їхньої віри. Нові магічні здібності це тобі бонус від ритуалу. Законні вони чи ні, але ж працюють. А взагалі, ти не хвилюйся, розслідування вже майже завершено, ті ідіоти, що тебе викликали, підуть до суду.

— А що буде зі мною? — Від страху, що я знову опинюся з однією валізою на вулиці чи взагалі за ґратами, а то й у лабораторії, як рідкісний експонат, в грудях стиснулося.

— Мені на тебе право опіки дали, — сердито буркнув слідчий. — Виписали примусово. Гадки не маю, куди тебе тепер подіти, ти ж шмаркачка ще зовсім, читати-писати по-нашому не вмієш. Рідних у тебе немає, зв'язків також. Іншого опікуна призначити не вдасться, втрачена душа — це не ображайся, не те щоб дуже престижно, ніхто таких, як ти, облаштовувати не хоче. У сирітський притулок визначать хіба що.

Від чергового підтвердження, що я ніхто на ім’я «Ніяк», стало невимовно прикро. Справедливість, якщо вона і є, явно не хотіла тріумфувати сама по собі й чекала відчутного стусана з мого боку.

— Ти, дитино, сама чого хочеш?

— Знайшли дитину. Мені тридцять років.

— Було. А зараз дванадцять. Так що? Є ідеї?

Я добре замислилася, згадуючи минуле втілення. Тоді я пустила життя під укіс несвідомо, тепер хоч знаю, що можу втратити.

— Я нічого не розумію у вашому світі, — почала перераховувати вголос. — У мене немає знайомих, немає елементарних навичок, перспектив, грошей, зрештою. Але є якась магія.

— Ще є урядова допомога, — підказав слідчий. — Забезпечення мінімальне, але краще ніж нічого.

— Мені треба вчитися, — твердо сказала я. — У вас на магів навчають?

— Звичайно, — здивовано хмикнув він. — Слухай, а це ідея. Є кілька закритих шкіл для обдарованих, з повним пансіоном. Думаю, я зможу домовитись, щоб тебе взяли. Хоч не буду мучитися все життя від докорів сумління. Курс лише чотири роки, потім треба вступати до академії по конкурсу, але тут вже без мене розберешся.