Глава 1

Анотація:

Не вірте привабливим незнайомцям, не переходьте дорогу колишньому нареченому і, нарешті, не чіпайте заборонені артефакти. Я порушила усі три правила. Тепер у моє життя увірвалися служба магічного контролю, аристократ із замашками найманця та працівники моєї ж лавки! А я ж лише мріяла про тихе жіноче щастя і нормальне життя!

Хороша новина – усе можна виправити, якщо повернути час назад. Погана – це незаконно. Але хіба це когось зупинить?

Глава 1

— До вас відвідувач, я провів його до гостьового кабінету. — Сухенький невисокий гоблін відірвав гачкуватий ніс від записів і підняв на мене очі. — Ма-а-ати рідненька! — охнув він. — Хто це вас так, Грейсі? І головне, коли встиг?

— Що, зовсім красуня? — я в задумі розглядала власне відображення у кишеньковому дзеркальці.

— Ні, кхм, я все розумію, — гоблін поправив окуляри й рішуче закрив книжку зі списком відвідувачів, — мода і свобода самовираження — речі корисні, але навіть для вас це дещо ексцентрично!

З дзеркала на мене дивилося цілком привабливе обличчя, от тільки отруйно-зеленого кольору. Ніжного, наче весняна трава. По синьому волоссю котилися лілові блискавки, через що кінчики акуратно підстрижених пасом стирчали на всі боки життєрадісним сонечком.

— Відзнач в інструкції зі знешкодження артефактів третього класу небезпеки: додати до композиції щити розщеплення візуальних ефектів.

— То це ілюзія? — мій помічник одразу змінив тон і навіть зацікавлено копирснув пальцем локон, що стирчав догори. — І справді, на дотик не відчувається! Яка краса! — Тут на його обличчі запізно позначилося невдоволення: — Як це третього класу небезпеки?! Грейс, ви зовсім збожеволіли?

— Брем, не починай, га? — Я рішуче зачинила люстерко. — Замовлення є замовленням, нічого складного, тим більше для мене. Невеликі віддачі при деактивації неминучі, ти знаєш. Натомість оплата покриває наші тижневі витрати, включаючи зарплатню співробітників та попереднє замовлення реактивів. З тебе звіт, упаковування та виряджання назад замовнику.

Я кивком вказала на комірчину позаду себе, свята святих усієї нашої крамниці. Лабораторія і випробувальний полігон одночасно, а заразом мій основний робочий простір.

— А хто замовник і чому я не в курсі? — хмуро поцікавився Брем, мій рахівник, секретар і радник в одній особі.

— Університет Змінної магії Інвертроуса. Вчора ввечері доставили з позначкою ультратерміново.

Брови гобліна впевнено поповзли вгору.

— О! — тільки й видав він.

— Ото ж і воно, що «о». — Я встала і підморгнула. — Виходимо на новий рівень. Репутація – корисна штука, Брем. І працює на перспективу.

Помічник лише зітхнув. Лаяти мене за те, що я взялася за таку престижну справу, він не ризикнув. До того, впевнена, що скільки б у старому не було буркотливості, невдоволення та претензій до моїх нестандартних підходів вирішення не менш нестандартних проблем, він таємно пишався нашими загальними успіхами.

— То що там відвідувач? — Я пірнула в шафку з готовими ілюзіями, вибрала найпристойнішу, наклала поверх зелено-бузкового неподобства. Так швидше, ніж знімати першу, а змушувати клієнтів чекати — неввічливо.

— Здоровань, — хмикнув низькорослий гоблін, окреслюючи в повітрі величезний за своїми мірками силует. — Може, ілюзія, я не майстер визначати такі речі на око. Високий, молодий, риси обличчя аристократичні, вкрай впевнений у собі та прагне з вами зустрічі. Говорить про співпрацю, але, може, це хтось зі старих знайомих? Зайшов провідати й заразом запросити на побачення, а, Грейсі?

— Чого б такі думки?

— Та ніби я бачив його вже, а де не пригадаю. Але він двічі уточнив, чи особисто ви будете.

— Мабуть, замовлення серйозне.

— Тоді ціну можна називати вищу.

— Брем, — я кинула на гобліна докірливий погляд. — Що я тобі казала хвилину тому? Репутація! Ми не ринковий лоток.

— З репутації каші не звариш і вночі до неї не пригорнешся.

— Дискусійно.

Ми переглянулись і тихенько засміялися.

— Гаразд, Грейсі. Ти тут господиня, тобі видніше, — здався гоблін. — Чи піду, спакуванням та прибиранням займуся.

— Ага, дякую!

Брем зробив крок до лабораторії. Ахнув, вилаявся і заволав:

— Грейсі, в тебе є совість?!

Але я вже втекла в коридор, якомога далі від праведного гніву. Пробач, Бреме, але зеленим сьогодні залило не тільки мою фізіономію.

— Звільнюсь! — полетіло мені в спину.

— Це навряд.

Гобліна-рахівника я успадкувала разом зі стійкою та стелажами від матінки Рози, коли орендувала у неї цю лавку. Здавалося, Брем сам був частиною цього місця: ґрунтовний, трохи пошарпаний життям, скрипучий і надійний. Спрацювалися ми напрочуд швидко. І, якщо не брати до уваги вічного єхидства і взаємних підковирок, жили душа в душу: мені потрібен був тямущий партнер, Брему — стабільний заробіток.

А ще гоблін був одним із небагатьох, хто не надавав значення моєму минулому і з непідробною цікавістю розпитував про життя в іншому світі, про те, звідки я прийшла близько дев'яти років тому. Що було приємно, адже переселенці хоч і не дивина для місцевих жителів, але довіри у них не викликають. Особливо такі як я.

Так, у новий світ я точно не збиралася. Нічого, як кажуть, не віщувало. Хто ж знав, що все піде настільки не за планом?

***

— З днем народження, люба Грейсі! Щастя, здоров'я та мужика тобі гарного! — життєрадісно гаркнуло з трубки. І наспівало, безсовісно перекручуючи мотив і слова: — Тридцять шість, лише тридцять шість, у тебе все попереду!

— Загалом тридцять, але дякую. — Я скосила очі на годинник: за чверть шостої ранку. Якого дідька не спиться?

— Пробач, що рано, тут така справа, — люб'язно пояснила слухавка, — знаю, сьогодні не твоя зміна, але в нас накладка вийшла, загалом треба, щоб ти приїхала до восьмої.