Глава 1

— До вас відвідувач, я провів його до гостьового кабінету. — Сухенький невисокий гоблін відірвав гачкуватий ніс від записів і підняв на мене очі. — Ма-а-ати рідненька! — охнув він. — Хто це вас так, Грейсі? І головне, коли встиг?

— Що, зовсім красуня? — я в задумі розглядала власне відображення в кишеньковому дзеркальці.

— Ні, кхм, я все розумію, — гоблін поправив окуляри й рішуче закрив книжку зі списком відвідувачів, — мода й свобода самовираження — речі корисні, але навіть для вас це дещо ексцентрично!

З дзеркала на мене дивилося цілком привабливе обличчя, от тільки отруйно-зеленого кольору. Ніжного, наче весняна трава. Синім волоссям котилися лілові блискавки, через що кінчики акуратно підстрижених пасом стирчали на всі боки життєрадісним сонечком.

— Відзнач в інструкції зі знешкодження артефактів третього класу небезпеки: додати до композиції щити розщеплення візуальних ефектів.

— То це ілюзія? — мій помічник одразу змінив тон і навіть зацікавлено копирснув пальцем локон, що стирчав догори. — І справді, на дотик не відчувається! Яка краса! — Тут на його обличчі запізно позначилося обурення: — Як це третього класу небезпеки?! Грейс, ви зовсім збожеволіли?

— Бреме, не починай, га? — Я рішуче зачинила люстерко. — Замовлення є замовленням, нічого складного, тим більше для мене. Невеликі віддачі при деактивації неминучі, ти ж знаєш. Проте оплата покриває наші тижневі витрати включно з платнею співробітників та попереднє замовлення реактивів. З тебе звіт, упаковування та доставлення назад замовнику.

Я кивком вказала на комірчину позаду себе, найсвятіше місце нашої крамниці. Лабораторія і випробувальний полігон одночасно, а заразом мій основний робочий простір.

— А хто замовник і чому я не в курсі? — хмуро поцікавився Брем, мій рахівник, секретар і радник в одній особі.

— Університет Змінної магії Інвертроуса. Вчора ввечері привезли з позначкою ультратерміново.

Брови гобліна впевнено поповзли вгору.

— О! — тільки й видав він.

— Ото ж і воно, що «о». — Я встала й підморгнула. — Виходимо на новий рівень. Репутація — корисна штука, Бреме. І працює на перспективу.

Помічник лише зітхнув. Лаяти мене за те, що я взялася за таку престижну справу, він не ризикнув. До того, впевнена, що, скільки б у старому не було буркотливості, невдоволення та претензій до моїх нестандартних підходів вирішення не менш нестандартних проблем, він таємно пишався нашими загальними успіхами.

— То що там відвідувач? — Я пірнула в шафку з готовими ілюзіями, вибрала найпристойнішу, наклала поверх зелено-бузкового неподобства. Так швидше, ніж знімати першу, а змушувати клієнтів чекати — неввічливо.

— Здоровань, — хмикнув низькорослий гоблін, окреслюючи в повітрі величезний за своїми мірками силует. — Може, ілюзія, я не майстер визначати такі речі неозброєним оком. Високий, молодий, риси обличчя аристократичні, вкрай впевнений у собі та прагне з вами зустрічі. Говорить про співпрацю, але, може, це хтось зі старих знайомих? Зайшов провідати й заразом запросити на побачення, а, Грейсі?

— Чого б такі думки?

— Та ніби я бачив його вже, а де, не пригадаю. Але він двічі уточнив, чи будете ви особисто.

— Мабуть, замовлення серйозне.

— Тоді ціну можна називати вищу.

— Бреме, — я кинула на гобліна докірливий погляд. — Що я тобі казала хвилину тому? Репутація! Ми не ринковий кіоск.

— З репутації каші не звариш і вночі до неї не пригорнешся.

— Суперечливо.

Ми переглянулись і тихенько засміялися.

— Гаразд, Грейсі. Ти тут господиня, тобі видніше, — здався гоблін. — Я піду пакуванням та прибиранням займуся.

— Ага, дякую!

Брем зробив крок до лабораторії. Ахнув, вилаявся й заволав:

— Грейсі, у тебе є совість?!

Але я вже втекла в коридор, якомога далі від його праведного гніву. Пробач, Бреме, але зеленим сьогодні залило не тільки мою фізіономію.

— Звільнюся! — полетіло мені в спину.

— Це навряд.

Гобліна-рахівника я успадкувала разом зі стійкою та стелажами від матінки Рози, коли орендувала в неї цю лавку. Здавалося, Брем сам був частиною цього місця: ґрунтовний, трохи пошарпаний життям, скрипучий і надійний. Спрацювалися ми напрочуд швидко. І, якщо не брати до уваги вічного єхидства й взаємних жартів, жили душа в душу: мені потрібен був тямущий партнер, Брему — стабільний заробіток.

А ще гоблін був одним із небагатьох, хто не надавав значення моєму минулому й з непідробною цікавістю розпитував про життя в іншому світі, звідки я потрапила сюди близько дев’яти років тому. Що було приємно, адже переселенці хоч і не дивина для місцевих жителів, але довіри в них не викликають. 

Особливо такі, як я. Особливо ті, що в новий світ точно не збиралися. Нічого, як кажуть, не віщувало. Хто ж знав, що моє життя піде настільки не за планом?

***

— З днем народження, люба Грейсі! Щастя, здоров’я та мужика тобі гарного! — життєрадісно гаркнуло з трубки. І наспівало, безсовісно перекручуючи мотив і слова: — Тридцять шість, лише тридцять шість, у тебе все попереду!

— Загалом тридцять, але дякую. — Я скосила очі на годинник: за чверть шоста ранку. Якого дідька не спиться?

— Пробач, що рано, тут така справа, — люб’язно пояснила слухавка, — знаю, сьогодні не твоя зміна, але в нас накладка вийшла, загалом треба, щоб ти приїхала до восьмої.

— Куди? — сонні мізки поверталися ліниво та неохоче.

— На роботу, звісно, до магазину. Підмінити. Чекаю.

Екран погаснув, не залишаючи мені вибору. Я впала обличчям у подушку й тихенько застогнала. Перший вихідний за три тижні й псу під хвіст. За вікном мляво займався сірий світанок, низькі хмари шкрябали животами дахи типових однакових багатоповерхівок. Відмінний початок свята! Хоча, якщо бути відвертою до кінця, зустрічати тридцятиріччя в орендованій кімнаті на околиці міста на самоті теж не дуже хотілося.