Глава 1

- Ви майбутні медики, які на полі бою чітко та ясно мають оцінювати ситуацію! Саме від вас залежить чи повернеться ваша бригада з бойового завдання чи всі ви ляжете на полі бою! – суворо промовив лейтенант, який останній місяць займався нашим навчанням. – Вчасно надана медична допомога може врятувати військово службовцю життя, навіть якщо заради цього потрібно буде пожертвувати однією з кінцівок. Ви це маєте розуміти як ніхто!

- А що робити у випадку, якщо поранених декілька? Кому спершу потрібно надавати медичну допомогу? – промовив зовсім юний хлопець ім’я якого я не запам’ятала.

- У цьому випадку саме ви вирішуєте хто буде жити! – промовив лейтенант, це так ніби людські життя нічого не означали, але ж все було зовсім навпаки, і його наступні слова стали цьому підтвердженням. – уявляємо ситуацію: у вас розпочався артобстріл під час якого два солдати зазнали осколкових поранень. Один з солдатів важкий трьохсотий, а в іншого незначні осколкові рани. І ви ж звісно вважаєте, що потрібно надавати спершу медичну допомогу тому хто важкий поранений, але саме це і є найголовнішою  вашою помилкою. Поки ви витрачаєте час на важкого пораненого, легкий стікає кров’ю та очікує на медичну допомогу. Це все час, який дуже важливий в подібні ситуації. І як фінал не правильної вашої оцінки поранений, що був легким стає важким, але і важкому від того, що ви надали першу медичну допомогу легше не стає. Час іде, а обстріл не припиняється, евакувати поранених у вас не має можливості. І замість одного важкого у вас на руках два важких трьохсотих. Шанс що ви зможете врятувати хоч одного дорівнює нулю! Тому потрібно спершу надати медичну допомогу легкому пораненому, а потім важкому.

Я сумно видихнула на цих словах і пригадала, як при подібних умовах помирав мій брат. Коли я йшла на медика я усвідомлювала всю важкість подібної роботи, адже, крім того, що потрібно буде рятувати життя поранених під градами, потрібно буде ще ставити пріоритети та вирішувати кому спершу надавати медичну допомогу. А це рівно тому, що саме від медика залежить життя пораненого.

А сьогодні на полі бою гинуть найвідважніші воїни, які без нічого кинулись воювати. Адже у перший день повномасштабного вторгнення ми точно не були готові до того, що на всю територію України полетять ракети. Що орда буде наступати з усіх сторін і що під окупацією опиняться багато цивільних. А літаки, кораблі, боєприпаси були знищені ще за довго до вторгнення.

І якби не відвага звичайних людей без військової підготовки, цивільних і допомоги заходу… якби сумно це не звучало, але ми б не вистояли. Сили були не рівні, що ми з автоматами та незначною кількістю техніки могли протиставити сотням одиниць хоч старої, але все ж таки техніки. Хоча вистачало сміливців, які з голими руками йшли на пролом.

Хоч вони не попадуть в історію, але у звичайних людей вони залишаться у пам’яті… (чоловік з цигаркою в зубах, що голими руками переніс міну; жінка, що банкою огірків збила дрон; жителі села на Сумщині, що заплутали орків, які самі ж знищили свою техніку; бабка з села на Херсонщині, що крала боєприпаси у кацапів.) Це сміливі вчинки звичайних людей.

Пройшов лише місяць повномасштабного вторгнення, але він для кожного став неймовірно важким. Життя кожного змінилося кардинально, переосмислення цінностей також відіграло не останнє значення. І важко було не погодитись з тим, що народ об’єднався за для однієї цілі - вийти на кордони 1991 року.

Але яка ціна буде заплачена в кінці? Скільки матерів не дочекаються своїх синів та доньок до дому? Скільки дітей залишаться сиротами? Скільки зламаних душ залишить по собі ця клята війна?

Ціну ми дізнаємось в кінці… А зараз до бою!!!