Розділ 8

Зоряна

Прокинувшись близько сьомої ранку, я відразу помітила — кімната не моя. Всередині все похололо: де я? Хвилюючись, ковзнула поглядом по ліжку. На щастя, поруч нікого не було. Я полегшено видихнула й повільно піднялася, намагаючись не робити різких рухів, ніби боялася порушити крихку рівновагу навколо.

Ванна кімната допомогла мені повернутися до тями. Холодна вода освіжила обличчя, і я, трохи заспокоївшись, попрямувала на кухню. Було так тихо, що мені захотілося заповнити цей простір ароматом сніданку — домашнім, затишним, щоб хоч якось упорядкувати свої думки.

Я вирішила приготувати млинці. Зазирнула в холодильник — там якраз знайшлися молоко і яйця. На полицях — борошно, цукор, сіль, а в шафці на нижній полиці — баночка малинового варення. Я почала готувати, зосереджуючись на простих діях, щоб відволіктись від безладу в голові. Коли перший млинець з’явився на тарілці, у кухні тихо скрипнули двері.

— Що таке смачне готуєш? - несподівано почувся за спиною голос Ярослава. Я здригнулася й різко обернулася.

— Млинці, - відповіла швидко, намагаючись приховати збентеження.

— Пригостиш? - на обличчі Ярослава засяяла щира посмішка.

— Звісно, всім не впораюся, - віджартувалася я, розкладаючи нам млинці по тарілках.

— До речі, Ярославе, бачила у тебе малинове варення. Можеш, будь ласка, відкрити банку?

— Зараз, -  слухняно підвівся він, відкрив банку та поставив на стіл.

Я взяла ложку й наклала собі трохи варення. Потім запропонувала йому:

— Будеш варення?

— Буду, - знову посміхнувся він.

Я потягнулася до його тарілки й додала йому варення. Ми їли мовчки, але ця тиша була теплою, навіть домашньою.

— Ммм, дякую, Зоряно, давно такого не їв, - сказав Ярослав, не відриваючись від млинців, але в цей момент задзвонив його телефон. Він підвівся, вийшов у коридор, а я тим часом доїдала свій сніданок.

Повернувшись, він поспішав:

— Мені треба терміново поїхати у справах. Побудь, будь ласка, поки що в квартирі.

* * *

Коли Ярослав пішов, я повернулася до своєї кімнати. Сівши на ліжко, вперше за довгий час дозволила собі просто подумати - про все, що сталося за останні кілька днів.

Той день, коли я оперувала Марійку, був останнім перед відпусткою. Тоді здавалося, що попереду лише спокій і відпочинок. Я й уявити не могла, як усе зміниться.

Від самого знайомства з Ярославом мене мучило відчуття провини: я не допомогла тій людині… Можливо, якби тоді діяла інакше, вона була б зараз жива. Ця думка не відпускала мене.

Вийшла з роздумів, коли прийшло повідомлення від Ані:

"Привіт, Зоряно, як проходить твоя відпустка?"

"Привіт, Аню. Відпустка чудова, але я вже скучила за пацієнтами й колегами. Як там Марійка?"

"Марійка чудово, йде на поправку."

"Ой, як я рада, що все добре! Без ускладнень."

"Може, зустрінемось сьогодні в кав’ярні? У мене вихідний."

"Чудова ідея! О котрій?"

"Через годину, у нашому кафе."

"Домовились!" — відповіла я, швидко зібралася й одягла свою улюблену блакитну сукню.

У кав’ярні "Філадельфія" я була однією з перших. Сіла за наш улюблений столик і стала чекати. Через десять хвилин прийшла Аня, обійняла мене й сіла навпроти.

— Привіт ще раз! - усміхнулася вона.

— Привіт! Як справи? - спитала я.

— Все чудово. Коваленко запросив мене на побачення! - зніяковіло зізналася вона.

— Ого! Вітаю, подруго!

— Дякую, - засміялася Аня. — А як твої дні проходять?

— Чудово, - відповіла я, і в цю мить у кав’ярню зайшов Ярослав. Мій день явно збирався здивувати мене ще більше.

Він помітив мене, впевнено підійшов до столика.

— Привіт, - сказав, сідаючи поруч.

— Привіт, - відповіла я, дивуючись його появі.

— Я Аня, а як вас звати? - ввічливо поцікавилася подруга.

— Ярослав, - коротко відрекомендувався він.

— Добре, Аню, нам треба йти, - раптом сказав Ярослав і взяв мене за руку.

— Я була рада познайомитися, - поспішила попрощатися Аня.

— Я теж, - відповів Ярослав, і ми вийшли з кав’ярні.

— Ну що, все розповіла подружці? - глузливо спитав Ярослав, саджаючи мене в машину.

— Я нічого не говорила! - різко відповіла я, сердито відвернувшись до вікна.

Ярослав сів за кермо, і ми поїхали додому у мовчазній напрузі, кожен занурений у власні думки.