Розділ 6

Зоряна

Коли Ярослав пішов кудись зі своїм другом Захаром, наостанок сказавши мені, щоб я облаштовувала кімнату, на яку він вказав рукою, я вирушила туди.

Відчинивши двері, побачила, що в кімнаті були лише меблі.

Озирнувшись, я сіла на ліжко. У цей момент на телефон прийшло повідомлення від моєї сестри.

"Зоряно, ти як там?" - написала Даша.

"Чудово, а ти як? Як у вас там відпочинок із Михайлом?" - відповіла я.

"У нас все чудово, відпочинок неймовірний, але я хвилююся за тебе", — написала сестра, і я усміхнулася. Я була рада, що в неї все добре.

"Я сумую за тобою, Зоряно", - знову написала Даша.

"Я також за тобою сумую", - відповіла я й вийшла з соцмереж, а потім лягла на ліжко.

Я думала, чим би себе зайняти, аби не нудьгувати, і вирішила поприбирати в квартирі.

Почала з кухні: знайшла у ванній кімнаті засоби для миття плит і поверхонь та взялася до роботи.

Спочатку нанесла засіб на плиту, почекала п’ять хвилин, як було зазначено в інструкції, і витерла його, потім помила поверхні та підлогу.

Після кухні взялася за ванну кімнату: нанесла засоби й витерла всі поверхні.

Потім зайшла до кімнати, яка була мені незнайома. На столі лежали теки й якісь папери. На підлозі також були розкидані документи; я підняла один із них і побачила, що директором клубу "Зоря" був Тихонов Ярослав Юрійович. Я згадала, що сестра колись говорила про Тихонова: у нього два клуби, і в одному з них є підвал, де люди грають у казино, а ще — що він кримінальний авторитет.

Вийшовши зі своїх роздумів, я акуратно склала всі папери в стопку, протерла стіл і помила підлогу.

Коли закінчила прибирати, на годиннику вже було майже дев’ята вечора. Я пішла у ванну кімнату й зробила всі водні процедури.

Після цього повернулася до своєї кімнати й лягла на ліжко, сподіваючись, що зможу заснути.

Та сон довго не приходив, і коли нарешті я заснула, мені наснився сон: я з батьками, мені шістнадцять, ми їдемо додому після кафе, де святкували мій день народження. Усі були веселі після свята.

По дорозі додому почався дощ, машину занесло і, зрештою, ми врізалися у вантажівку. Тато помер одразу, а маму відвезли до лікарні, де їй зробили неправильну операцію, і вона теж померла.

Опівночі я прокинулася від грози, що гриміла за вікном. Я відкрила очі й закричала, потім підвелася з ліжка і вибігла з кімнати.

Додому якраз повернувся Ярослав, хлопець стояв у передпокої. Я кинулася йому на шию й заплакала на плечі.

Ярослав не відсторонився від мене - навпаки, пригорнув до себе ще міцніше.

— Ну-ну, Зоряно, ти чого? - ніжно промовив Ярослав.

— Мені страшний сон наснився, а ще я прокинулася від грози й злякалася. Я з дитинства боюся грози, - сказала я тремтячим голосом.

— Не бійся, я з тобою, - промовив Ярослав і погладив мене по спині.

Від цієї турботи мені стало не так страшно, і я трохи розслабилася.

— Вибачте, що так налетіла на вас, - сказала я, відчуваючи, що, мабуть, злякала Ярослава своїми обіймами.

— Нічого, все нормально. І можеш звертатися до мене на "ти", - відповів Ярослав, не відпускаючи мене зі своїх обіймів.

Надворі знову загриміла гроза, і я знову злякалася, затремтіла.

— Тш-ш, не хвилюйся, ти в безпеці, - ніжно сказав Ярослав і ще міцніше пригорнув мене до себе.

Коли я заспокоїлася, ми з Ярославом пішли до дивану у вітальні.

— Може, фільм якийсь подивимось? - спокійно запропонував Ярослав, беручи до рук пульт від телевізора.

— Давай, - погодилася я й сіла на диван.

Ярослав сів поруч і ввімкнув телевізор.

— Що ти любиш дивитися? - запитав Ярослав, шукаючи якийсь фільм.

— Мелодрами, комедії, детективи або серіали. Я якраз нещодавно дивилася серіал "Пес", перший сезон, - відповіла я.

— Добре, - відгукнувся Ярослав, знайшов серіал "Пес", увімкнув його й обійняв мене. Я обійняла його у відповідь.

Ми дивилися серіал, інколи сміялися з жартів Гнізділова.

Незабаром я заснула на плечі Ярослава.