Кохання, опалене війною.

Я тебе у собі не заскролю...

 

 

Дорогі читачі! Я не знаю, 

скільки ще буде наповнюватись 

ця збірка, але я вирішила,

що раз на тиждень, буду

публікувати один новий вірш,

а у ФБ буде лише частинка 

анонсом. Отож, чекайте.

Сьогодні він з двояким змістом,

чекаю на ваші коментарі. Цікаво,

хто як зрозумів зміст)

 

Ти в мені, головою по стінах,
Б'єшся так, ніби вихід шукаєш.
Не боюсь я нічого, та часом,
Ти мене цим напором лякаєш...

Вихід там, де і вхід... заблудився?
Ще б пак, битися так головою.,.
Не спіши,, ти хоча б подивився...
Не казися.... І що ж це з тобою?

Ти частіше, неначе в печері 
Йдеш поволі, в моїм лабіринті
Не забувши і там про манери
В глибині, ніби на ... горизонті.

Ти, немов каменяр, що рубає
Камінь....вихід шукає на волю.
Голова на плечах, що не знає? –
Я тебе у собі не заскролю.

Що ж сьогодні так несамовито,
Ти по стінках моїх головою
Б'єшся там, де для тебе закрито...
Хочу знати... скажи, що з тобою?
3.11.2023р. ©Венера Марчук 

 

Завтра продовження не буде,

чекайте в неділю)
 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше