Кохання, опалене війною.

Вибач... більше нічого тобі не подарую...

Вибач... більше нічого сказати не можу...
Сльози збігають, мов дощ по шибці...
Думаю..., згадую... нашу хвилину кожну,
Наче гортаю сторінки в прочитаній книжці...

Вибач... більше нічого тобі не подарую,
Лише рушник і живі..., чи пластмасові квіти...
Знаєш...єдине, про що я в житті шкодую,
Що ми не жили, коли мали змогу на повну жити...

Вибач..., що ранки мої тепер вже без тебе,
Що без тебе тепер... і радію, і плачу.
Знаєш...без тебе не так голубіє небо,
Я без тебе, навіть, сонця тепер не бачу...

Вибач...мені, що ночі без тебе довгі,
Що дні проходять повз мене сірою гамою...
Що часто вию, як вовчиця на місяць вповні,
Що розпач часом поза програмою...

Ти пробач за те, що пішов – я лишилась...
Я б хотіла бути з тобою поряд...
Шкода... доля так розпорядилась,
Що тепер лиш на фото лишився твій погляд...

29.04.2023р. © Venera Mar

Любі мої читачі, я дуже тішусь, що Вам подобається моя творчість! Бачу, що добавляєте збірку в бібліотеку, але відстежень набагато менше. Тому дуже прошу, якщо Вам подобаються мої вірші натисніть "відстежувати" і "зірочку", бо саме це надихає мене творити❤️❤️❤️

Венера Савмар

Подобається

#1845 в Різне
#428 в Поезія

У тексті є: родина чи кохання, біль зради, мрії про зустріч

Відредаговано: 12.01.2024

Додати до бібліотеки

Поскаржитись